2010р.
9 стр.

2010р.
12 стр.

2010р.
20 стр.

2011р.
16 стр.

Отчёт о НИРС: 32 страницы, 9 рисунков, 20 источников.
2010 год

Объект исследования – естественно-языковые интерфейсы к структурированным источникам данных.
Цель работы – исследовать технологию построения естественно-языковых интерфейсов к структурированным источникам данных.
В работе проведён анализ основных характеристик и составляющих компонентов естественно-языковых интерфейсов, исследованы такие типы структурированных источников данных, как реляционные СУБД и XML. Также проведено сравнение естественно-языковых и традиционных интерфейсов. В результате этого сравнения были выявлены как преимущества, так и недостатки естественно-языковых интерфейсов. Была исследована методика и технология построения естественно-языковых интерфейсов: её общие принципы и этапы.
Работа относится к области междисциплинарных исследований. В этой связи, затрагиваемая проблематика может представлять интерес для специалистов, как прикладной лингвистики, так и работающих в области искусственного интеллекта, интеллектуальных систем, инженерной психологии, информационного анализа, программирования и т.д.

Отчёт о НИРС: 32 страницы, 7 рисунков, 20 источников, 1 таблица.
2011 год

Объект исследования – анализ естественно-языковых запросов.
Цель работы – исследовать подходы к анализу естественно-языковых запросов структурированных источников данных при разработке естественно-языковых интерфейсов.
В работе проведён анализ различных языков запросов, их цели и структуры, обзорно рассмотрены существующие языки запросов к структурированным источникам данных. Также проведено исследование анализа естественно-языковых запросов как основной проблемы при построении естественно-языковых интерфейсов. В ходе этого исследования были определены основные подходы к анализу, приоритетным был выявлен семантически-ориентированный подход с добавлением концептуализаций. Также была рассмотрена возможность использования онтологий для анализа семантики естественно-языковых запросов.
Работа относится к области междисциплинарных исследований. В этой связи, затрагиваемая проблематика может представлять интерес для специалистов, как прикладной лингвистики, так и работающих в области искусственного интеллекта, интеллектуальных систем, инженерной психологии, информационного анализа, программирования и т.д.

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА МАГІСТРА (з розділом з Охорони праці+презентація для захисту+програма на delphi)
88 сторінок
Рік захисту 2012
Робота захищена на "відмінно"

Дослідницька робота присвячена дослідженню проблеми семантичного аналізу ПМ-повідомлень в людино-машинних інтерфейсах комп'ютерних систем. На сьогодні сама ідея спілкування людини з ЕОМ на природній мові не нова, але реальних систем, які в повному обсязі виконували функцію ПМ-спілкування та мали би можливість правильно «розуміти» зміст ПМ-повідомлення користувача, на жаль, не існує. Причиною цьому є сама структура ПМ, її неоднозначність, а значить і важка формалізація. Проблема синтаксичного та морфологічного аналізу ПМ-текстів деякою мірою вже вирішена, чого не можна сказати про семантичний (значеннєвий) аналіз. Тому тема дослідження є дуже актуальною та важливою у сучасній науці.
По ходу виконання роботи було досліджено та проаналізовано велика кількість теоретичного матеріалу стосовно теми дослідження. Результати дослідження були представлені на V науково-практичній конференції молодих учених, аспірантів, студентів «Сучасна інформаційна Україна: інформатика, економіка, філософія» (м. Донецьк, 2011), а також на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук у 2011/2012 навчальному році.
Унаслідок вирішення поставлених завдань у магістерській роботі були отримані наступні результати, описані нижче.
1. Проведений аналіз сучасного стану проблеми семантичного аналізу в комп'ютерних системах. Визначено, що розробка методів та алгоритмів семантичного аналізу ПМ-повідомлень та їх впровадження у реальні системи, значно підвищить зручність у роботі людини з ЕОМ. Основна проблема у розробці таких алгоритмів пов'язана зі складністю формалізації ПМ. Пріоритетним напрямком використання нових алгоритмів семантичного аналізу визначено комп'ютерні системи тестування знань. Було виявлено, що у більшості з існуючих систем тестування семантичний аналіз ПМ-повідомлень користувача на питання відкритого типу сходиться до елементарного порівняння з простим шаблоном.
2. Було проведено дослідження основних існуючих методів семантичного аналізу ПМ – методу на основі шаблонів, відмінкових фреймів, онтологій та семантично-орієнтовний підхід. Було з'ясовано, що предметна область ПМ-повідомлення користувача у системі тестування обмежена предметною областю питання, тобто достатньо вузька, а його розмір зазвичай не більше двох речень. У зв’язку з цим найбільш ефективним для досягнення поставленої мети дослідження є метод на основі шаблонів.
3. Визначені основні вимоги до алгоритму, що дало змогу використати для запису шаблонів регулярні вирази.
4. Розроблено дворівневу модель ПМ-повідомлення користувача у комп'ютерній системі тестування знань, використання якої дозволило:
− розробити множини правил оцінювання ПМ-повідомлення різних типів;
− оцінювати ПМ-повідомлення, навіть якщо у його складі крім лексем шаблону будуть сторонні лексеми чи символи;
− оцінювати не все ПМ-повідомлення, а лише основні частини, які мають значення, що спростить реалізацію алгоритму та час його виконання.
5. Розроблений алгоритм було тестовано на базі питань існуючої системи тестування електронного посібника «Основи здоров'я. 5 клас». Тестування показало, що з усіма заявленими функціями алгоритм справляється, задовольняє усім вимогам.
6. Для оцінювання ефективності розробленого алгоритму семантичного аналізу було проведено порівняння можливостей систем з його впровадженням та без впровадження, а також порівняльний аналіз зі звичайним шаблонним методом. Було виявлено, що при впровадженні у систему тестування знань розроблений алгоритм зменшує що найменше на 25 відсотків імовірність відгадування правильної відповіді, у 2 рази збільшує кількість питань, на які можна відповісти ПМ, у 2 рази зменшується розмір файлів з даними для аналізу. Значною перевагою розробленого алгоритму є те, що з'являється можливість відстеження не точних відповідей, а також виявлення у ПМ-повідомлення лексем, появу яких треба відстежувати (наприклад, ненормативні вирази). Якщо порівнювати розроблений метод з існуючим шаблонним методом, що використається у системах тестування, можна сказати, що задля виконання поставлених завдань, у розробленому алгоритмі використається що найменше у 5 тисяч менше звернень до пам'яті ЕОМ. Розроблений алгоритм має значні переваги у порівнянні з існуючими методами. Було запропоновано шляхи його удосконалення.
На завершення дослідження треба відзначити, що впровадження розробленого алгоритму у систему тестування значно підвищує зручність її використання та об'єктивність оцінювання рівня знань у ній.

ЗМІСТ

ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи актуальності використання хмарних технологій на уроках інформатики. 8
Розділ 2. Технологія створення та використання блогу 16
Розділ 3 Використання он-лайнового середовища на блозі Word Press 28
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 36
ДОДАТКИ 38

Тема : Аналіз методів програмування електронних таблиць обмеженого розміру
Метою моєї курсової роботи є розробка електронних таблиць обмеженого розміру.
Дана робота присвячена розробці програмного забезпечення ел.таблиць обмеженого розміру. Таке програмне забезпечення може використовуватись в різних галузях, таких як вища математика, фізика, інформатика, хімія.
Дана програма призначена для виконання арифметичних операцій над числами. У ній можуть застосовуватись 4 арифметичних оператора: додавання, віднімання, ділення і множення. При введенні формул з арифметичними операторами потрібно враховувати порядок їх виконання. Якщо необхідно змінити звичайний порядок виконання операторів, застосовуються круглі дужки ( ).

Вступ
Поява на початку 80-х років нового класу пристроїв- цифрових процесорів обробки сигналів (ЦПОС) або, коротко, сигнальних процесорів, дозволило реалізувати алгоритми цифрової обробки сигналів (ЦОС) у реальному часі. Це, у свою чергу, забезпечило якісний стрибок у розвитку напрямків, визначаючих науково-технічний прогрес телекомунікацій, систем автоматичного управління та контролю, аудіо- та відеотехніки, гідро-та радіолокації, комп’ютерних технологій, медичної техніки та багатьох інших, включаючи пристрої побутового призначення. Аналітики роблять прогнози на ХХІ сторіччя про використання ЦОС та елементної бази її реалізації- ЦПОС.Сучасний ринок насичено різноманітними сигнальними процесорами найрізноманітніших виробників: Texas Instruments, Motorola, Fnalog Devices та інш. Основна проблема утому, щоб зорієнтуватися у лавині ЦПОС та вибрати з них підходячий для конкретного використання у ситуації, коли час розробки та випуску нових ЦПРС стає суттєво більш коротким, ніж традиційні темпи освоєння нової техніки.

1 Технічне завдання

1.1 Назва і область застосування розробляемого приладу.

Проектуємий прилад називається „Цифровий осцилограф”. Даний пристрій використовується для виміру параметрів сигналів. Область застосування – радіоапаратобудування.

1.1.2 Підстава для розробки та її джерела

Підставою для розробки є:

- завдання на дипломне проектування, видане цикловою комісіею конструювання та технології виробництва РЕА КРМТ 05.04.12.
- схема електрична принципова „Цифрового осцилографу”.

Джерела для розробки:

- чинні стандарти та інші нормативні документи ГОСТ 15150-69 – „Машини, прилади, технічні вироби”;
- „Практическое пособие по учебному проектированию РЕА” под редакцией Белинского В. Т.;
- „Расчёт и конструирование радиоелектронной аппаратуры” под редакцией Фрумкин Г. Д.;
- журнал „Радиоаматор” №2, 2005г.
- Ненашев А.П. Конструирование радиоэлектронных средств. М.: Высшая школа, 1990;

1.1.3 Мета і призначення розробки

- закріплення теоретичних знань і практичних навичок з розробки та розрахунків комплексу спеціальних дисциплін програми спеціаліста – радіотехніка.
- формування умінь і навичок використання набутих знань для вирішення конкретних проектних задач.
- систематизація і комплексне використання знань і умінь зі спеціальних предметів.
Призначенням розробки є захист дипломного проекту.

Вступ

Ще за часів найдавніших культур людині доводилося розв'язувати задачі, пов'язані з торговельними розрахунками, з обчисленням часу, із визначенням площі земельних ділянок тощо. Зростання обсягів цих розрахунків призводило навіть до того, що з однієї країни до іншої запрошували спеціально навчених людей, які добре володіли технікою арифметичного числення. Тому рано чи пізно мали з'явитися пристрої, що полегшують виконання повсякденних розрахунків. Так у Давній Греції й у Давньому Римі були створені пристрої для лічби, названі абак (від грецького слова abakion - «дощечка, покрита пилюкою»). Абак називають також римською рахівницею (латиною - abacus). Це були кістяні, кам'яні чи бронзові дошки із заглибленнями-смугами, у яких містилися кісточки (або камені). Лічба здійснювалася пересуванням кісточок. У країнах Давнього Сходу (Китаї, Японії, Індокитаї) існувала китайська рахівниця (на малюнку показано музейний екземпляр «Дракон»). На кожній нитці або дротині в цій рахівниці було по п'ять і по дві кісточки. Лічили одиницями і п'ятірками. У Росії для арифметичних обчислень застосовувалася руська рахівниця, що з'явилися в XVI столітті, але подекуди рахівниці можна зустріти і сьогодні. Розвиток пристроїв для лічби крокував у ногу з досягненнями математики. Незабаром після введення в обіг логарифмів у 1623 р. з'явилася логарифмічна лінійка, яку винайшов англійський математик Едмонд Гантер. Логарифмічній лінійці судилося довге життя: від XVII століття до нашого часу.
Однак наявність абака, рахівниці, логарифмічної лінійки не є механізацією процесу обчислення. У XVII столітті видатний французький учений Блез Паскаль створив принципово новий лічильний пристрій - арифметичну машину. В основу її роботи Б. Паскаль поклав відому до нього ідею виконання розрахунків за допомогою металевих шестерень. У 1645 р. він побудував першу підсумовувальну машину, а в 1675 р. Паскалю вдалося створити машину, що виконувала всі чотири арифметичні дії. Майже водночас з ним у 1670-1680 pp. відомий німецький математик Готфрід Лейбніц сконструював лічильну машину.
Лічильні машини Паскаля і Лейбніца стали прообразом арифмометра. Перший арифмометр для чотирьох арифметичних дій, який застосовувався у практиці, вдалося сконструювати тільки через сто років, у 1790 p., німецькому годинниковому майстру Гану. Згодом пристрій арифмометра удосконалювався багатьма механіками з Англії, Франції, Італії, Росії, Швейцарії. Арифмометри застосовувалися для виконання складних розрахунків під час проектування та будівництва кораблів, мостів, будинків, проведення фінансових операцій. Але продуктивність роботи на арифмометрах залишалася невисокою, нагальною вимогою часу була автоматизація розрахунків.
У 1833 р. англійський вчений Чарльз Бебідж, укладач таблиць для навігації, розробив проект «аналітичної машини». За його задумом, ця машина мала стати гігантським арифмометром із програмним керуванням. У машині Бебіджа передбачені були також арифметичний і запам'ятовуючий пристрої. Його машина стала прообразом майбутніх комп'ютерів. Але вузли, що використовувалися в ній, не були досконалими, наприклад для запам'ятовування розрядів десяткового числа в ній застосовувалися зубчасті колеса. Здійснити свій проект Бебідж не зміг: з недостатній розвиток техніки, і «аналітична машина» на деякий час була та.
Лише через 100 років машина Бебіджа привернула увагу інженерів. Лише в XX столітті німецький інженер Конрад Цузе розробив першу двійкову цифрову машину Z1. У ній застосовувалися електромеханічні реле, тобто механічні перемикачі, які починають працювати під дією електричного струму. У 1941 p. K. Цузе створив машину Z3, цілком керовану за допомогою програми. У 1944 р. американець Говард Айкен на одному із підприємств фірми IBM будував досить потужну на той час обчислювальну машину «Марк-1». У цій шині для зображення чисел використовувалися механічні елементи - лічильні леса, а для керування -електромеханічні реле.
Слово “комп’ютер” означає “вичислювач”, тобто пристрій для обчислень. Це пов’язано з тим, що перші комп’ютери створювались як пристрої для обчислень, грубо кажучи, як удосконалені, автоматичні арифмометри. Принципіальна відмінність комп’ютерів від арифмометрів і інших лічильних пристроїв (рахівниць, логарифмічних лінійок тощо) полягає в тому, що арифмометри могли виконувати лише окремі вичислювальні операції (складання, віднімання, множення, діення та інше), а комп’ютери дозволяють проводити без участі людини складні послідовності вичислювальних операцій по раніше заданій інструкції – програмі. Крім цього, для збереження даних, проміжних і кінцевих результатів вичислювань комп’ютери містять пам’ять.
Хоча комп’ютери створювались для числових розрахунків, невдовзі виявилось, що вони можуть оброблювати і інші види інформації – адже практично всі вони можуть бути представлені в числовій формі. Для обробки різноманітної інформації на комп’ютері потрібно мати засоби для перетворення потрібного вида інформації в числову форму і навпаки. Комп’ютери пертворились в універсальні засоби для обробки усіх видів інформації, які використовує людина.
Основу сучасної інформаційної технології складають технічні досягнення: поява нової сфери накопичення інформації на машиночитаючих носіях; розвиток засобів зв‘язку, що забезпечує доставку інформації практично
будь-яку точку земної кулі, без суттєвих кордонів в часі та відстані; можливість автоматизованої обробки інформації за допомогою комп’ютера.
На сьогоднішній день існує багато мов та методів програмування, а також інтегрованих середовищ.
Метою створення програми є демонстрація об’єктно-орієнтованого програмування в середовищі С++ Builder. Програма називається “Система реалізації книжкового магазину”. Ця програма дозволяє легко створювати записи про дані книжок, які знаходяться в магазині, робити над ними різні дії(редагування, вилучення, пошук, сортування, фильтрування, виконати продаж книги з друком чека).

Вступ

Ще за часів найдавніших культур людині доводилося розв'язувати задачі, пов'язані з торговельними розрахунками, з обчисленням часу, із визначенням площі земельних ділянок тощо. Зростання обсягів цих розрахунків призводило навіть до того, що з однієї країни до іншої запрошували спеціально навчених людей, які добре володіли технікою арифметичного числення. Тому рано чи пізно мали з'явитися пристрої, що полегшують виконання повсякденних розрахунків. Так у Давній Греції й у Давньому Римі були створені пристрої для лічби, названі абак (від грецького слова abakion - «дощечка, покрита пилюкою»). Абак називають також римською рахівницею (латиною - abacus). Це були кістяні, кам'яні чи бронзові дошки із заглибленнями-смугами, у яких містилися кісточки (або камені). Лічба здійснювалася пересуванням кісточок. У країнах Давнього Сходу (Китаї, Японії, Індокитаї) існувала китайська рахівниця (на малюнку показано музейний екземпляр «Дракон»). На кожній нитці або дротині в цій рахівниці було по п'ять і по дві кісточки. Лічили одиницями і п'ятірками. У Росії для арифметичних обчислень застосовувалася руська рахівниця, що з'явилися в XVI столітті, але подекуди рахівниці можна зустріти і сьогодні. Розвиток пристроїв для лічби крокував у ногу з досягненнями математики. Незабаром після введення в обіг логарифмів у 1623 р. з'явилася логарифмічна лінійка, яку винайшов англійський математик Едмонд Гантер. Логарифмічній лінійці судилося довге життя: від XVII століття до нашого часу.
Однак наявність абака, рахівниці, логарифмічної лінійки не є механізацією процесу обчислення. У XVII столітті видатний французький учений Блез Паскаль створив принципово новий лічильний пристрій - арифметичну машину. В основу її роботи Б. Паскаль поклав відому до нього ідею виконання розрахунків за допомогою металевих шестерень. У 1645 р. він побудував першу підсумовувальну машину, а в 1675 р. Паскалю вдалося створити машину, що виконувала всі чотири арифметичні дії. Майже водночас з ним у 1670-1680 pp. відомий німецький математик Готфрід Лейбніц сконструював лічильну машину.
Лічильні машини Паскаля і Лейбніца стали прообразом арифмометра. Перший арифмометр для чотирьох арифметичних дій, який застосовувався у практиці, вдалося сконструювати тільки через сто років, у 1790 p., німецькому годинниковому майстру Гану. Згодом пристрій арифмометра удосконалювався багатьма механіками з Англії, Франції, Італії, Росії, Швейцарії. Арифмометри застосовувалися для виконання складних розрахунків під час проектування та будівництва кораблів, мостів, будинків, проведення фінансових операцій. Але продуктивність роботи на арифмометрах залишалася невисокою, нагальною вимогою часу була автоматизація розрахунків.
У 1833 р. англійський вчений Чарльз Бебідж, укладач таблиць для навігації, розробив проект «аналітичної машини». За його задумом, ця машина мала стати гігантським арифмометром із програмним керуванням. У машині Бебіджа передбачені були також арифметичний і запам'ятовуючий пристрої. Його машина стала прообразом майбутніх комп'ютерів. Але вузли, що використовувалися в ній, не були досконалими, наприклад для запам'ятовування розрядів десяткового числа в ній застосовувалися зубчасті колеса. Здійснити свій проект Бебідж не зміг: з недостатній розвиток техніки, і «аналітична машина» на деякий час була та.
Лише через 100 років машина Бебіджа привернула увагу інженерів. Лише в XX столітті німецький інженер Конрад Цузе розробив першу двійкову цифрову машину Z1. У ній застосовувалися електромеханічні реле, тобто механічні перемикачі, які починають працювати під дією електричного струму. У 1941 p. K. Цузе створив машину Z3, цілком керовану за допомогою програми. У 1944 р. американець Говард Айкен на одному із підприємств фірми IBM будував досить потужну на той час обчислювальну машину «Марк-1». У цій шині для зображення чисел використовувалися механічні елементи - лічильні леса, а для керування -електромеханічні реле.
Слово “комп’ютер” означає “вичислювач”, тобто пристрій для обчислень. Це пов’язано з тим, що перші комп’ютери створювались як пристрої для обчислень, грубо кажучи, як удосконалені, автоматичні арифмометри. Принципіальна відмінність комп’ютерів від арифмометрів і інших лічильних пристроїв (рахівниць, логарифмічних лінійок тощо) полягає в тому, що арифмометри могли виконувати лише окремі вичислювальні операції (складання, віднімання, множення, діення та інше), а комп’ютери дозволяють проводити без участі людини складні послідовності вичислювальних операцій по раніше заданій інструкції – програмі. Крім цього, для збереження даних, проміжних і кінцевих результатів вичислювань комп’ютери містять пам’ять.
Хоча комп’ютери створювались для числових розрахунків, невдовзі виявилось, що вони можуть оброблювати і інші види інформації – адже практично всі вони можуть бути представлені в числовій формі. Для обробки різноманітної інформації на комп’ютері потрібно мати засоби для перетворення потрібного вида інформації в числову форму і навпаки. Комп’ютери пертворились в універсальні засоби для обробки усіх видів інформації, які використовує людина.
Основу сучасної інформаційної технології складають технічні досягнення: поява нової сфери накопичення інформації на машиночитаючих носіях; розвиток засобів зв‘язку, що забезпечує доставку інформації практично

Вступ

Розповсюдження процесорів виявило необхідність вивчення мови Асемблер для написання програм для персональних ЕОМ через дві причини. По-перше, програми, написані на мові Асемблер, вимагають значно меншого об'єму пам'яті і ресурсів комп'ютера. По-друге, знання мови Асемблер і машинного коду дає розуміння архітектури машини. А знання архітектури машини і принципів її роботи дає можливість удосконалити написані програми і підвищити їх швидкодію за рахунок застосування деяких спеціальних методів програмування.
Програми на мові асемблера також переводяться в машинний код за допомогою програми-транслятора, званої асемблером. Всупереч цій схожості з іншими мовами, асемблер не є мовою ні високого, ні низького рівня - він займає деяке проміжне положення. Основна відмінність між мовою асемблера і мовами високого рівня полягає в тому, що оператори З або Pascal звичайно переводяться в цілі набори машинних кодів, а команди асемблера безпосередньо перетворяться у відповідний машинний код. Існують свої достоїнства у кожної мови, проте тільки на мові асемблера можна писати програми, напряму використовуючи безліч команд процесора.
Чому не можна розробляти програми безпосередньо в машинних кодах, якщо мова асемблера і машинний код однозначно відповідають один іншому? Відповідь проста: машинний код дуже громіздкий. Хоча перші програми для комп'ютерів дійсно писалися в машинному коді, сьогодні із вагомих причин це практично не робиться. Наприклад, багато машинних код залежать від відносного положення в пам'яті. Крім того, в чисто машинному коді не використовуються іменовані і немає можливості вказати програмі фіксовані адреси, по яких містяться різні значення і підпрограми. Це означає, що якщо ви зміните одну команду 10000-байтовій програмі на машинному коді, то, можливо, вам доведеться модифікувати окрім цього ще 9000 інших кодів!

1 Загальна частина

1.1 Дослідження і аналіз об’єкту програмування

Обєктом програмування є комп’ютер користувача. На даний момент дуже часто є необхідність дуже швидко зробити розрахунки, не витрачаючи на це багато часу, тому створення моєї програми полекшить і зведе витрати часу до мінімуму.
І це дозволить користувачу зробити більше обчислень за короткий період чау, тобто його робота стане більш ефективною.

1.2 Складання алгоритму

Алгоритм стосовно до обчислювальної машини – точне розпорядження, тобто набір операцій і правил їхнього чергування, за допомогою якого, починаючи з деяких вихідних даних, можна вирішити будь-як задачу фіксованого типу.
Основними властивостями алгоритму є:
- дискретність (переривчастість, роздільність) - алгоритм повинен представляти процес рішення задачі як послідовне виконання простих (чи раніше визначених) кроків. Кожна дія, передбачена алгоритмом, виповнюється тільки після того, як закінчилося виконання попереднього;
- визначеність - кожне правило алгоритму повинне бути чітким, однозначним і не залишати місця для сваволі. Завдяки цій властивості виконання алгоритм носить механічний характер і не вимагає ніяких додаткових вказівок і зведень про розв'язувану задачу;
- результативність (кінцівка) - алгоритм повинний приводити до рішення задачі за кінцеве число кроків;
- масовість - алгоритм рішення задачі розробляється в загальному виді, тобто, він повинний бути застосований для деякого класу задач, що розрізняються тільки вихідними даними. При цьому вихідні дані можуть вибиратися з деякої області, що називається областю застосовності алгоритму.
Алгоритм - штучна конструкція, що ми споруджуємо для досягнення своїх цілей. Щоб алгоритм виконав своє призначення, його необхідно будувати за визначеними правилами. Тому потрібно говорити все-таки не про властивості алгоритму, а про правила побудови алгоритму, чи про вимоги, пропоновані до алгоритму.
Перше правило - при побудові алгоритму насамперед необхідно задати множину об'єктів, з якими буде працювати алгоритм. Формалізоване (закодоване) представлення цих об'єктів зветься набором даних. Алгоритм приступає до роботи з деяким набором даних, що називаються вхідними, і в результаті своєї роботи видає дані, що називаються вихідними. Таким чином, алгоритм перетворює вхідні дані у вихідні.
Друге правило - для роботи алгоритму потрібна пам'ять. У пам'яті розміщуються вхідні дані, з якими алгоритм починає працювати, проміжні дані і вихідні дані, що є результатом роботи алгоритму. Пам'ять є дискретною, тобто складається з окремих осередків. Пойменована комірка пам'яті носить назву змінної. У теорії алгоритмів розміри пам'яті не обмежуються, тобто вважається, що ми можемо надати алгоритму будь-який необхідний для роботи обсяг пам'яті.
У мовах програмування розподіл пам'яті здійснюється декларативними операторами ( операторами опису змінних ).
Третє правило - дискретність. Алгоритм будується з окремих кроків (дій, операцій, команд).

Вступ

На сьогоднішній день, особливо після аварії на Чорнобильській АЕС, часто виникає бажання постійно мати інформацію про радіаційну ситуацію навколишнього середовища, продуктів живлення для виключення споживання якихось продуктів,що можуть потрапити з забрудненої зони(ягід,грибів,риби, дичини, що вимагає наявності приладу радіаційного контролю, який вміщувався б у кишені, був економічним у живленні, мав достатню точність, був порівняно недорогим, майже у кожній сім’ї.
У даному дипломному проекті робиться спроба створити портативного приладу радіаційного контролю простого та економічного у використанні.
Для оцінки рівня радіоактивного випромінювання використовується фізична величина- доза. Експозиційна доза вимірюється у рентгенах(Р) і виражає кількість енергії, яка випромінюється джерелом. На практиці більшість приладів вимірюють потужність дози випромінювання або дозу випромінювання за одиницю часу. Природний радіаційний фон становить в середньому у нашому регіоні 12-15 мкР/год. Вважається, що рівень, який не перевищує природній рівень у 4-5 разів є безпечним і не шкодить здоров’ю людини.
Розроблюваний пристрій призначений для вимірювання потужності експозиційної дози випромінювання від одиниць мкР/год до 10мР/год, що дозволяє проводити оцінку радіаційного фону і виявити забруднені поверхні,речі, продукти у побутових умовах. Прилад також можливо використовувати для наближеного експрес-аналізу на ринку або як демонстраційний у навчальному фізичному експерименті.

Вступ
На сьогодняшній день у широкий вжиток впроваджена велика кількість відеотехніки зарубіжного виробництва,особливо у регіонах, які межують з країнами виробниками- Японією. США. Нажаль, така апаратура має ряд недоліків, повязаних з різними стандартами відтворення, а саме PFL/SEKАM, які діють у країнах заходу та сходу і країнами СНД. Так, західний та східний стандарт PАL побудований на 525 рядках з 60 полями, а стандарт SEKAM, розповсюджений у країнах СНД передбачає 625 рядків та 50 полів. Ця проблема актуальна і до сьогодняшнього дня, бо відеотехніка з Японії коштує дуже дешево і не є дефіцитною. Звичайно, у багатьох власників зарубіжної відеотехніки виникає бажання, щоб їх апаратура могла б працювати у системах PAL/SEKAM з різними швидкостями роботи. У звязку з цим, для переробки відеомагнітофонів з Японії та США для роботи у системіPAL/SEKAM у відеомагнітофон необхідно у процесі доробки встановлювати перетворювач. У даному дипломному проекті робиться спроба розробки подібного перетворювача частоти імпульсів у довільне ціле числораз, який можливо використовувати не лише для множення частоти імпульсів, але й для багатьох інших перетворень сигналів.

Вступ
На сьогодняшній день у побуті все більше використовуються найрізноманітніші побутові електронні пристрої , побудовані на мікропроцесорах, у звязку з чим при ремонті та налагоджуванні таких мікропроцесорних пристроїв виникає необхідність у певному універсальному пульті, здатному відображати текстову та іншу інформацію та управляти цими пристроями.У якості такого пульта доцільно використовувати малогабаритний електронний блок, здатний обмінюватися з зовнішніми пристрої по послідовному каналу. Якщо ж цей блок вміщує в собі мікропроцесор, то він стає універсальним засобом, здатним працювати з любими протоколами і навіть виступати у якості самостійного автономного програмуємого пристрою управління та контролю. У даному дипломному проекті робиться спроба створення саме такого універсального мінітерміналу з широким набором функціональних можливостей для тестування, ремонту, налагоджування та управління різноманітними мікропроцесорними пристроями

Об’єкт дослідження – методи та процедура побудови комплексної системи захисту інформації.
Мета роботи – побудова комплексної системи захисту інформації корпоративної мережі з урахуванням технічного завдання і нормативно-правових документів.
Метод дослідження – моделювання та аналіз комплексної системи захисту інформації корпоративної мережі.
Дипломна робота складається із списку скорочень, вступу, основної частини, що містить 3 розділи, висновку й списку літератури. Загальний обсяг роботи – 64 сторінки. Робота містить 2 рисунки та 2 додатки. Список використаних джерел включає 17 джерел.
Ключові слова: КОМПЛЕКСНА СИТЕМА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ, АВТОМАТИЗОВАНА СИСТЕМА, КОРПОРАТИВНА МЕРЕЖА, КАНАЛИ ЗВ’ЯЗКУ, ВИТІК ІНФОРМАЦІЇ ПОРУШНИК, ЗАГРОЗА, ПРОФІЛЬ ЗАХИЩЕНОСТІ ,ОЦІНКА РИЗИКІВ .

3.1 Опис мови програмування

C++ (Сі-плюс-плюс) — універсальна мова програмування високого рівня з підтримкою декількох парадигм програмування: об’єктно-орієнтованої, узагальненої та процедурної. Розроблена Б’ярном Страуструпом (англ. Bjarne Stroustrup) в AT&T Bell Laboratories (Мюррей-Хілл, Нью-Джерсі) у 1979 році та названа «С з класами». Страуструп перейменував мову у C++ у 1983 р. Базується на мові Сі. Визначена стандартом ISO/IEC 14882:2003.[1]
У 1990-х роках С++ стала однією з найуживаніших мов програмування загального призначення.

3.1.1 Особливості
При створенні С++ прагнули зберегти сумісність з мовою С. Більшість програм на С справно працюватимуть і з компілятором С++. С++ має синтаксис, заснований на синтаксисі С.
Нововведеннями С++ порівняно з С є:
1) підтримка об'єктно-орієнтованого програмування через класи;
2) підтримка узагальненого програмування через шаблони;
3) доповнення до стандартної бібліотеки;
4) додаткові типи даних;
5) обробка винятків;
6) простори імен;
7) вбудовані функції;
8) перевантаження операторів;
9) перевантаження імен функцій;
10) посилання і оператори управління вільно розподіленою пам'яттю.
У 1998 році ратифіковано міжнародний стандарт мови С++: ISO/IEC 14882 «Standard for the C++ Programming Language». Поточна версія цього стандарту — ISO/IEC 14882:2003.

3.1.2 Приклад програми "Hello, world!"
Нижче наведено приклад простої програми на С++, яка виводить на стандартний канал виводу рядок Hello World.
#include <iostream>
int main()
{
std::cout << "Hello, world!" << std::endl;
return 0;
}

Хронологія
Історія розвитку мови програмування С++ містить такі ключові події:
1) квітень 1979 — початок роботи над Cі з класами (C with Classes);
2) жовтень 1979 — робоча версія Cі з класами (Cpre);
3) серпень 1983 — C++ вперше використовується в Bell Labs;
4) 1984 — назва C++;
5) лютий 1985 — перший зовнішній випуск C++ ;
6) жовтень 1985 — перший комерційний випуск — Cfront 1.0;
7) лютий 1987 — Cfront 1.2;
8) грудень 1987 — перший випуск GNU C++ (1.13);
9) 1988 — Перші випуски Oregon Software C++ і Zortech C++;
10) червень 1989 — Cfront 2.0;
11) 1989 — книга «The Annotated C++ Reference Manual» (ARM);
12) 1990 — перша технічна зустріч комітету ANSI C++;
13) 1991 — Перша зустріч ISO; Cfront 3.0 (з шаблонами);
14) 1992 — Перші випуски IBM, DEC, Microsoft C++;
15) 1993 — RTTI (Run-time type identification);
16) 1994 — прийнято STL;
17) 1996 — прийнято export;
18) 1997 — остаточне голосування комітету за завершений стандарт;
19) 1998 — ратифіковано стандарт ISO C++;
20) 2003 — технічні поправки до стандарту; початок роботи над C++0x;
21) 2005 — перше голосування за можливості C++0x; auto, static_assert;
22) 2006 — Перше офіційне голосування з C++0x.

Історія назви
Назва «Сі++» була вигадана Ріком Масситті (Rick Mascitti) і вперше було використана в грудні 1983 року. Раніше, на етапі розробки, нова мова називалася «Сі з класами». Ім'я, що вийшло у результаті, походить від оператора Сі «++» (збільшення значення змінної на одиницю) і поширеному способу присвоєння нових імен комп'ютерним програмам, що полягає в додаванні до імені символу «+» для позначення поліпшень. Згідно Страуструпу, «ця назва указує на еволюційну природу змін Cі». Виразом «С+» називали ранішню, не пов'язану з Сі++, мову програмування.
Деякі програмісти на Сі можуть відмітити, що якщо виконуються вирази x=3; y=x++; то в результаті вийде x=4 і y=3, тому що x збільшується тільки після присвоєння його у. Проте якщо другий вираз буде y=++x; то вийде x=4 і y=4. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що логічніше було б назвати мову не Сі++, а ++Сі. Проте обидва вирази c++ і ++c збільшують с, а крім того вираз c++ поширеніший.

Педанти також можуть відмітити, що введення мови Сі++ не змінює самого Сі, тому найточнішим ім'ям було б «С+1».