ВСТУП

В умовах ринкової економіки від підприємства вимагається підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.
Отже, якщо підприємство має стабільний рівень показників, значення яких в динаміці не змінюється, то це підвищує надійність підприємства перед кредиторами. На фінансовий стан підприємства звертають увагу не тільки кредитори, а також інвестори, постачальники, партнери та інші контрагенти. Незадовільний фінансовий стан підприємства є своєрідним сигналом для його керівника. Розібравши в деталях всі показники, що впливають на фінансову стійкість підприємства можна виявити фактори, які негативно впливають на підприємство і за допомогою правильних управлінських рішень виправити ситуацію.
Метою роботи є аналіз застосування різних методів визначення фінансової стійкості підприємства і таких її складових, як ліквідність та платоспроможність. Розкрити значимість показників ліквідності та платоспроможності при оцінці фінансового стану підприємства.


Твои мозги устали от учебы, лучшие способ отвлечься - это играть в онлайн игры.

Завданнями дослідження є характеристика показників фінансової стійкості підприємства. Провести розрахунки показників ліквідності та платоспроможності та на їх основі проаналізувати динаміку розвитку підприємства. Дати рекомендації щодо підвищення рівня ліквідності та платоспроможності підприємства.
Об’єктом дослідження є підприємства, які функціонують на території України.
Предметом дослідження є аналіз та всебічна оцінка ключових показників фінансового стану підприємства, з метою визначення напрямків його вдосконалення.
У процесі підготовки курсової роботи використані загальнонаукові, економіко-логічні методи. Застосовані загальнонаукові методи: аналіз і синтез; порівняння. Використані економіко-логічні методи пізнання: групування; середні величини.
Інформаційною основою послужили Закони і законодавчі акти в тому числі: Господарський кодекс України, Закон України “Про господарські товариства”, Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та періодична література.

І. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Суть та необхідність визначення фінансової стійкості підприємства

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному середовищі є його стабільність та стійкість. На них впливають різні причини, які можна умовно розділити на внутрішні та зовнішні.
Фінансова стійкість – це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість – один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.
Фінансова стійкість підприємства є однією із найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов’язана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різних умов, в яких функціонує підприємство, останнє для досягнення фінансової стабільності проходить різні етапи. Так, в умовах кризи підприємство може досягати фінансової стабільності за такими етапами:
1) ліквідація поточної неплатоспроможності підприємства;
2) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги у короткостроковому періоді);
3) забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді.
Кожному етапу фінансової стабільності відповідають певні її внутрішні механізми – оперативний, тактичний і стратегічний, що являють собою систему заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань.
Оперативний механізм фінансової стабільності – це система заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх зобов’язань підприємства у короткостроковому періоді, а з другого – на збільшення суми найбільш ліквідних активів (грошей), що забезпечують термінове погашення цих зобов’язань [1].
Тактичний механізм фінансової стабільності, являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства у наступному періоді. Під фінансовою рівновагою тут слід розуміти відповідність між можливим обсягом генерування власних фінансових ресурсів ОГв.ф.р та необхідним обсягом споживання власних фінансових ресурсів (ОСв.ф.р), тобто ОГв.ф.р = ОСв.ф.р.
Стратегічний механізм фінансової стабільності є винятково наступальною стратегією фінансового розвитку, яка забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів з метою прискорення економічного зростання підприємства. Тобто стратегічний механізм фінансової стабільності – це система заходів, спрямованих на підтримання досягнутої фінансової рівноваги підприємства у довгостроковому періоді. Цей механізм ґрунтується на використанні моделі стійкого економічного зростання підприємства, що забезпечується основними параметрами його фінансової стратегії [2].
Фінансова стабільність підприємства, з одного боку, – це економічний процес, а з іншого – економічна категорія.
Як економічний процес, фінансова стабільність являє собою органічний процес чіткої взаємодії внутрішніх механізмів фінансової стабільності підприємства – оперативного, тактичного та стратегічного з метою виведення підприємства з кризового стану або забезпечення його економічного зростання.
Як економічна категорія, фінансова стабільність – це сукупність економічних відносин, що забезпечують умови збереження підприємством абсолютної або нормальної фінансової стійкості при контрольованій фінансовій рівновазі та одночасно спроможність до стійкого економічного зростання при врахуванні найбільш вагомих зовнішніх чинників. Отже, фінансова стабільність – це спроможність підприємства досягати стану фінансової рівноваги, при збереженні достатнього ступеня фінансової стійкості та зберігати цей стан у довгостроковій перспективі при ефективному управлінні фінансами [3].
Складовими елементами фінансової стабільності є: фінансова рівновага підприємства, ресурсна, потенційна та фінансова стійкість. Основними із цих складових фінансової стабільності є фінансова рівновага та фінансова стійкість.
У системі складових елементів фінансової стабільності підприємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є пошук шляхів досягнення певного ступеня фінансової стійкості підприємства. Для забезпечення фінансової стабільності функціонування підприємства у перспективі необхідно визначати конкретний рівень фінансової стійкості та здійснювати її кількісну оцінку. Велике значення мають визначення ”певного ступеня” фінансової стійкості, низки чинників, що обумовлюють межу стійкості, обґрунтованості методичних підходів до її оцінки, особливо в умовах економіки кризового періоду. Кожне підприємство має визначити межу своєї фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість підприємства може призвести до його неплатоспроможності, а надлишкова – сприятиме створенню ”зайвих” запасів та резервів, у зв’язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься недоотримання прибутку та гальмування темпів економічного розвитку підприємства.
Визначення стандартизованої межі фінансової стійкості є складним процесом. Кожне підприємство функціонує та здійснює свою операційну діяльність в умовах певного економічного середовища. Умови функціонування підприємства визначаються фазою розвитку економічної системи. Щодо підприємства генерує низка чинників макроекономічного характеру, на які підприємство впливати не зможе, але зворотний їх вплив на ефективність діяльності підприємства, його ліквідність, платоспроможність і тим більше фінансову стійкість досить значний. На кожному етапі розвитку підприємства вплив чинників макроекономічного характеру є значним, але особливо їх значущість зростає на такій стадії розвитку системи, як економічна криза. Чинники макроекономічного характеру впливають на всі без винятку підприємства, проте характер їх впливу на фінансову стійкість залежить від специфіки діяльності кожного окремого суб’єкта господарювання. Внутрішні чинники, які впливають на фінансову стійкість, відображують специфіку діяльності підприємства та обумовлюються стадією життєвого циклу самого підприємства.
Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.
У свою чергу, зовнішню, щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.
Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.
Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Іншими словами, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами [6].
Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.
Водночас ринкове підприємство не влаштовує і надлишкова фінансова стійкість. У цьому разі виникають умови гальмування розвитку, тому що підприємство буде не в змозі скорочувати свої затрати під тиском конкурентів через накопичення надлишкових запасів і резервів та відтягнення, таким чином, капіталу з виробничого процесу.
Фінансова стійкість тісно пов’язана з кредитоспроможністю. Кредитоспроможність характеризується тим, наскільки вчасно підприємство розраховується з кредиторами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятних умовах тощо. Однак найважливіший фактор кредитоспроможності підприємства − це поточний фінансовий стан підприємства та перспектива його зміни.
Очевидно, що коли у підприємства протягом певного періоду спостерігається тенденція до зниження рентабельності, то падає і його кредитоспроможність. Зміна фінансового стану підприємства в гірший бік у зв’язку зі зниженням рентабельності може зумовити й загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів — зменшення платоспроможності й ліквідності [5].
Отже, зважаючи на все вищесказане, фінансова стійкість − комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити, як результативність розміщення активів, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності − на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.
1.2 Основні чинники, що впливають на фінансову стійкість підприємства

На фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чинників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаблення їх впливу на фінансову стійкість підприємства їх можна об’єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня значущості.
За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.
Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники I рівня (базові), II рівня (похідні) та III рівня (деталізуючі).
Чинники I рівня – це узагальнюючі (базові) чинники, які виступають генератором взаємодії більш дрібних чинників.
До чинників I рівня відносять:
 фаза економічного розвитку системи;
 стадія життєвого циклу підприємства.
Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів підприємства та населення. Так, у період економічної кризи темпи реалізації продукції відстають від темпів її виробництва, зменшуються інвестиції в товарні запаси, що, в свою чергу, призводить до ще більшого скорочення збуту за одночасного зменшення доходів підприємств і рівня доходів населення. Отже, знижується ліквідність підприємств та їх платоспроможність, що неодмінно негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства.
Другим базовим чинником I рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Даний чинник є основним при визначенні загальноекономічної мети діяльності підприємства.
Чинники II-го рівня − похідні. Вони є результатом дії основних (базових) чинників. До складу чинників II рівня належать:
 середній рівень доходів населення;
 демографічна ситуація;
 соціальна політика держави;
 податкова політика держави;
 грошово-кредитна політика;
 амортизаційна політика;
 загальний рівень стабільності;
 стратегія управління обсягами діяльності;
 стратегія управління активами;
 стратегія управління капіталом;
 стратегія управління грошовими потоками.
Чинники II рівня бувають як зовнішніми, так і внутрішніми.
Зовнішні чинники II рівня – це такі, вплив яких пов’язаний з характером державного регулювання (податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, соціальна, демографічна політика тощо). Від ступеня відповідності видів, напрямів, методів цього регулювання і фази економічного циклу залежатиме характер та глибина впливу деталізуючих чинників, або чинників III рівня.
До внутрішніх похідних факторів другого рівня, що забезпечують фінансову стійкість, належать стратегія управління обсягами діяльності підприємства, політика управління його активами, власним і позиковим капіталом. Розроблена стратегія передбачає загальну потребу в активах, їх оптимальну структуру, при одночасному визначенні джерел фінансування цієї потреби та оптимізації структури капіталу, що, у свою чергу, є гарантом досягнення ефективної пропорційності між коефіцієнтом фінансової прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства. Досягнення необхідної пропорційності між коефіцієнтом прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості має бути основною метою підприємства, оскільки це один із чинників, який сприяє максимізації його ринкової вартості.
Чинники III рівня – є деталізуючими. Значення даних чинників з’ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня відносять:
 середній рівень доходів населення;
 рівень конкуренції;
 рівень інфляції;
 склад та структуру активів;
 стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом;
 стратегію управління ризиком.
Вплив чинників III рівня на фінансову стійкість є різним. Тому за їх значущістю, одним із найважливіших внутрішніх чинників фінансової стійкості є оптимізація складу та структури активів підприємства. Аналогічним за своїм впливом є також вірний вибір стратегії управління активами. Значною мірою фінансова стійкість підприємства залежить від якості політики управління поточними активами, від того, який загальний обсяг оборотних коштів має підприємство, який розмір запасів та активів у грошовій формі. При зменшенні виробничих запасів та зростанні ліквідних активів підприємство може отримувати більший обсяг прибутку за рахунок залучення в оборот додаткових коштів, однак разом з цим виникає ризик неплатоспроможності підприємства [10].
Оптимізація управління поточними активами полягає в тому, щоб забезпечити достатньо високий рівень прибутковості активів при одночасній мінімізації ризику втрати платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості.
Другим за своєю значущістю внутрішнім чинником III рівня є стратегія управління капіталом – оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Зі збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів, за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є, як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестування підприємства.
Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.
На фінансову стійкість підприємства значний вплив мають кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкового капіталу. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, призводить до зростання прибутковості власного капіталу, а з іншого – до зниження фінансової стійкості підприємства, зростання ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності [12].
Вплив зовнішніх чинників III рівня на фінансову стійкість особливо зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінансовою стійкістю підприємства тісно пов’язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу попиту є стимулом до розширення обсягу виробництва. Останнє потребує зростання активів підприємства, що в свою чергу, знову ж таки обумовлює необхідність пошуку додаткових джерел фінансування цього приросту. Залучення додаткових джерел фінансування призводить до структурних змін у складі джерел фінансування активів, а отже, відповідно впливає на ступінь фінансової стійкості підприємства.

1.3. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники
Показники фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності залученого капіталу. Ці показники включають:
Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Даний коефіцієнт характеризує відношення коштів власників підприємства до загальної суми коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим надійнішим є підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів.
Коефіцієнт фінансової залежності. Даний коефіцієнт є зворотним коефіцієнтом концентрації власного капіталу. Зростання значення даного показника, в динаміці, призводить до збільшення частки позичених коштів у загальному фінансуванні підприємства. Якщо його значення прямує до 1 (або 100%), то це значить, що власники повністю фінансують своє підприємство.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Даний коефіцієнт розраховується, як відношення власного капіталу до суми залучених коштів. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив – 0,4 – 0,6).
Коефіцієнт структури довгострокових вкладень визначається, як відношення суми довгострокових зобов’язань до суми коштів основних коштів та інших позаобігових активів. Цей коефіцієнт показує, яка частина коштів та інших позаобігових активів у загальній їх сумі профінансована зовнішніми інвесторами.
Коефіцієнт співвідношення власних залучених коштів визначається, як відношення залученого капіталу до величини власного капіталу. Даний коефіцієнт дає можливість оцінити фінансову стійкість підприємства. Якщо значення цього показника рівне величині х, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає х грн. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.
Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів визначається, як відношення довгострокових зобов’язань до суми довгострокових зобов’язань та власний капітал. Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі – тим більше залежить від зовнішніх інвесторів.
Коефіцієнт структури залученого капіталу визначається, як відношення довгострокових зобов’язань до залученого капіталу [11].
Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і складання на його основі прогнозу, щодо перспектив його зміни. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних показників, для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:
До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок яких можливі появи в недалекому майбутньому значних фінансових труднощів, у тому числі й вірогідне банкрутство.
До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.
Особливості кризового фінансового стану й неплатоспроможності українських підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою західних країн полягають у тому, що вони:
 як правило, не включені в систему заставних зобов’язань щодо власного майна;
 організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин, внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів;
 не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень;
 не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг;
 їх адміністрація і насамперед директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні;
 їх основні виробничі фонди і технології далеко не завжди відповідають сучасним вимогам і навіть при досить низьких фінансових витратах підприємства не можуть швидко перебудувати організацію і технологію виробництва стосовно вимог ринку [5].
Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств України, та й усіх країн з перехідною економікою, з’явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.
У фінансовому аналізі виділяють чотири типи фінансової стійкості підприємства:
 абсолютна стійкість фінансового стану. Характеризується нерівністю З < ВОК. Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розглядати як позитивну, бо за цих умов адміністрація не має можливості використати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. Нормальний стан для підприємства, коли частка власних оборотних коштів становить трохи вище 50%.
 нормальна стійкість фінансового стану підприємства належить до другого типу, який гарантує його платоспроможність. Характеризується нерівністю ВОК < З <ІФЗ, де ІФЗ – джерела формування запасів. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів – власні і залучені.
 третьому типу фінансового стану відповідає його нестійкість, що є по¬рушенням платоспроможності підприємства. Характеризується нерівністю З > ІФЗ. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно залучати додаткові джерела покриття, що не є доцільним.
 для четвертого типу характерний кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик.
Фінансова стійкість вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не виконуються, фінансова нестійкість набуває характеру ненормальної і веде до істотного погіршення фінансового стану.
Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є достатніми для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податкових та інших обов’язкових платежів [4].
Отже, оцінка фінансової стійкості підприємства є однією з найважливіших складових оцінки фінансового стану підприємства, при визначенні його надійності та кредитоспроможності.

РОЗДІЛ ІІ. ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ, ЯК ОБ’ЄКТ МОДЕЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Основна моделювання фінансової стійкості підприємства

Первинною ланкою економічної системи є підприємство, стійкість якого і формує підґрунтя ефективного розвитку національної економіки. Стійкість підприємства як економічна категорія, охоплює сукупність факторів, що забезпечують підприємству стан контрольованої рівноваги та здатність до сталого економічного зростання шляхом ефективного управління діяльністю.
Головною компонентою стійкості підприємства, як вже говорилось у першому розділі є його фінансова стійкість (рис. 2.1), за рахунок якої підприємство спроможне забезпечувати маркетингову та кадрову стійкість, сприяти розвитку виробничої та техніко-технологічної стійкості, підтримувати інвестиційну стійкість, підвищуючи тим самим ефективність процесу управління.

Рис. 2.1 Процесуальна та результативна складові стійкості системи

Отже, фінансова стійкість підприємства стає запорукою стабільного функціонування і розвитку підприємства.
Розглянуті в першому розділі трактування поняття “фінансова стійкість підприємства” деталізують її окремі фактори формування, ознаки, форми прояву і основні функції.
Проте слід зазначити, що фінансова стійкість підприємства, як об’єкт економіко-математичного моделювання є комплексною, багатофакторною, статично-динамічною економічною категорією. Тому в процесі її аналізу необхідно поєднати усі елементи системи фінансових відносин підприємства.
Зважаючи на вищесказане, можна стверджувати, що фінансова стійкість підприємства – це властивість підприємства, яка відображає в процесі взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів впливу досягнення стану фінансової рівноваги та здатність не лише утримувати на відповідному рівні протягом деякого часу основні характеристики діяльності підприємства, але й функціонувати та розвиватися.
В процесі аналізу фінансової стійкості підприємства особливу увагу слід приділяти внутрішнім факторам, які залежать від діяльності підприємства і на які воно має можливість впливати та керувати. Залежно від впливу даних факторів можна виділити такі види фінансової стійкості підприємства:
 поточна (на момент проведення аналізу);
 потенційна (перспектива нарощувати обсяги діяльності протягом певного часу і вихід на новий рівень фінансової рівноваги).
Фінансова стійкість підприємства у короткостроковому періоді означає досягнення стану рівноваги, у довгостроковому – трансформування чинників стабілізації у фактори розвитку підприємства [12].
Комплексний характер поняття фінансова стійкість підприємства обумовлює необхідність обґрунтування системи критеріїв, які можна розглядати як ключові ознаки її аналізу. Під критерієм розуміють сукупність характеристик, які дають можливість у формалізованому вигляді описати рівень фінансової стійкості підприємства і на такій основі сформувати рекомендації щодо його оптимізації.
Узагальнення різних підходів до оцінки фінансової стійкості підприємства дало змогу виділити такі основні критерії: платоспроможність, структура капіталу, стан основних і оборотних засобів, оборотність і рентабельність. Інформаційний опис фінансової стійкості підприємства здійснюється на основі застосування системи бухгалтерського обліку на підприємстві. Головним інструментом оцінки фінансової стійкості підприємства є фінансові показники (коефіцієнти), які мають причинно-наслідковий зв’язок з результативним узагальнюючим показником. На підставі аналізу частоти використання вченими того або іншого конкретного показника для оцінки фінансової стійкості підприємства, врахування Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених Наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006 р., а також з метою комплексного дослідження виділено 32 показники ФС підприємства (табл. 2.1), значення яких дають можливість повністю охарактеризувати надійність та фінансовий стан підприємства [12].
2.2 Етапи застосування методу розрахунку показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства
Для інтегральної оцінки фінансової стійкості підприємства рекомендується застосувати алгоритм класичного варіанта побудови таксономічного показника [12].
1-й етап алгоритму: стандартизація значень показників, розраховується за формулою (2.1).

(2.1)
де − значення показників фінансової стійкості;
− середнє значення показника;
− середнє квадратичне відхилення показника, що забезпечує вирівнювання дисперсій і значень показників.
Таблиця 2.1
Показники ФС підприємства

Показники, одиниця виміру Зміст показника
1 2
Частка активної частини основних засобів, % Зростання цього показника в динаміці розцінюється як сприятлива тенденція
Коефіцієнт зносу активної частини основних засобів, % Збільшення значення цього показника свідчить про зношення активної частини основних засобів
Співвідношення суми основних засобів основної діяльності до суми основних засобів загалом станом на кінець року, % Показує, яку частину усіх основних засобів займають основні засоби основної діяльності; зростання показника свідчить про збільшення інвестиції в основну діяльність
Ступінь придатності основних засобів у межах нормативного строку служби, % Збільшення значення цього показника свідчить про зношення основних фондів підприємства
Маневреність власних оборотних засобів Для нормального функціонування підприємства цей показник змінюється в межах від 0 до 1
Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності Зростання розцінюється як сприятлива тенденція, граничне значення – 1,5
Коефіцієнт абсолютної
ліквідності
(платоспроможності) Показує, яка частина короткострокових зобов’язань може бути погашена негайно, найжорсткіший критерій ліквідності, граничне значення – 0,1–0,2
Частка оборотних коштів в активах, % Показує, яку частину в активах підприємства становлять оборотні кошти
Частка власних оборотних коштів в їх загальній сумі, % Показує, яку частину становлять власні оборотні кошти в загальному обсязі оборотних коштів підприємства
Частка власних оборотних коштів у покритті запасів, % Рекомендована нижня межа цього показника становить 50 відсотків
Частка запасів в оборотних активах, % Показує, яку частину в оборотних активах підприємства становлять запаси
Коефіцієнт покриття запасів Якщо значення цього показника менше, ніж 1, то поточний фінансовий стан підприємства розглядається як нестійкий
Коефіцієнт покриття Нормативне значення повинно перевищувати 1
Коефіцієнт фінансової автономії Критичне значення – 0,5; збільшення значення цього показника або зростання показника свідчить про припинення фінансової залежності підприємства від позикових коштів
Коефіцієнт маневреності власного капіталу Значення цього показника залежить від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Для того щоб зробити висновок, необхідно порівняти значення цього показника із загальногалузевим розміром
Коефіцієнт концентрації позикового капіталу Показує, яку частину в балансі підприємства становить позиковий капітал
Коефіцієнт структури довгострокових вкладень Показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів фінансується зовнішніми інвесторами. Збільшення значення цього показника в динаміці свідчить про зростання залежності підприємства від зовнішніх інвесторів
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка свідчить про залежність від фінансування ззовні
Коефіцієнт структури позикового капіталу Показує, яку частину в позиковому капіталі підприємства становлять довгострокові пасиви
Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів Збільшення значення цього показника свідчить про зниження фінансової стійкості та навпаки
Коефіцієнт забезпечення власними засобами Зростання цього показника забезпечує для неплатоспроможного підприємства можливість використання позасудових заходів відновлення платоспроможності; граничне значення - 0,1
Фондовіддача, грн./грн. Значення показника залежить від галузевих особливостей підприємства
Оборотність коштів у розрахунках, оборотів Зростання цього показника є сприятливою тенденцією для підприємства
Оборотність запасів, оборотів Зростання цього показника є сприятливою тенденцією для підприємства
Коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості Зменшення значення показника вважається сприятливою тенденцією для підприємства
Оборотність власного капіталу, оборотів Збільшення значення цього показника є сприятливою тенденцією для підприємства
Оборотність сукупного капіталу, оборотів Збільшення значення цього показника є сприятливою тенденцією для підприємства
Коефіцієнт стійкості економічного росту Показує, якими в середньому темпами може розвиватися підприємство в майбутньому

2-й етап: формування еталона. Для цього множина показників розподіляється на стимулятори і дестимулятори. Еталоном обирається точка P0 ( x01 ,...,xon ), де x0j = max(xij) – максимальні значення показника в межах обраної сукупності величини, якщо показник xj є стимулятором, x0j = min(xij) – мінімальні значення показника в межах обраної сукупності величин, якщо xj є дестимулятором.
3-й етап: обчислення узагальнюючого показника: , де ; − відстань між точками-показниками, які відображають фінансову стійкість підприємства й точкою-еталоном; − середнє значення величини відстані; − середнє квадратичне відхилення.
Отже, таксономічний показник фінансової стійкості підприємства має високі значення при близьких до еталона значеннях показників та низькі – при далеких. Такий підхід до формування узагальнюючого показника дає можливість запобігти суб’єктивному оцінюванню ваги або значущості окремих показників у процес становлення результату.

2.3. Прогнозні розрахунки показників фінансової стійкості підприємства на 2010 рік
Реалізацію наведеного алгоритму методу побудови таксономічного показника, на прикладі квартальних даних бухгалтерської звітності промислового підприємства за досліджуваний період, здійснено за допомогою табличного редактора MS Excel (рис. 2.2).
На рис. 2.3 графічно зображено зміни значень узагальнюючого показника фінансової стійкості, одержаних в результаті проведених розрахунків.

Рис. 2.2 Розрахунок узагальнюючих показників фінансової стійкості підприємства

Рис. 2.3 Динаміка зміни значень показника фінансової стійкості підприємства за 2006/2009 р.р. у розрізі по кварталах

Періодичну функцію тренда доцільно буде представити у вигляді ряду Фурьє − з урахуванням індикаторної змінної (2.2).

(2.2)

де Y6 − функція тренда з періодом коливання 6 місяців; А6 − зсунення тренда відносно нуля, В6 − амплітуда сінусоїди, С6 − початкова фаза коливання синусоїди, D6 − амплітуда косинусоїди, F6 − початкова фаза коливання косинусоїди, індекс 6 відображає період зміни функції, Х1 − додаткова індикаторна змінна − вплив світової кризи (Х1=1 дія кризи відсутня, Х1=0 наявність впливу кризи).
За допомогою вбудованих функцій та використовуючи надбудову “Поиск решения” програмного середовища MS Excel було розраховано параметри моделі: А6 = 0,078 В6 = 0,025 С6 = 4,409 D6 = 0,1 F6 = 1,774 G = 0,257. Тоді коефіцієнт детермінації моделі рівний R2 = 0,867 .
Для оцінки значущості коефіцієнта детермінації використовується формула (2.3), обчислено його мінімальне значення, за яким можна вважати кореляцію суттєвою.

(2.3)

Підставивши у формулу (2.3) відповідні значення одержимо, що =0,196, де − коефіцієнт Стьюдента, для довірчої ймовірності 0,95 і кількості ступенів свободи 19 ( = 2.093 ). Таким чином, кореляцію заданої лінії тренда з побудованою лінією прогнозу слід визнати суттєвою. На рис. 2.4 зображено графік лінії тренда.

Рис. 2.4 Побудова лінії тренду
За умовою припущення про нормальний закон розподілу відхилень (похибок) моделі довірчий інтервал обчислюється за формулою (2.4).

(2.4)

де Y − значення моделі – коефіцієнт Стьюдента, n – кількість спостережень,  – відносне середнє квадратичне відхилення залишків моделі. Провівши обчислення використовуючи формулу (2.4) одержимо прогнозні значення показників фінансової стійкості підприємства (рис. 2.5).

Рис. Прогнозні значення показників фінансової стійкості підприємства

Отже, на основі побудови періодичного тренда виявлено тенденцію до негативних змін показника фінансової стійкості підприємства, що вказує на необхідність детального аналізу на предмет визначення: які показники фінансової стійкості підприємства погіршилися, а які покращилися. Процес прогнозування забезпечує інтеграцію, координацію та зменшення невизначеності. Використання запропонованої методики, щодо реальних значень показників фінансової стійкості промислового підприємства дало змогу отримати результати аналізу, які мають практичну цінність у вирішенні актуальних питань прогнозування фінансової стійкості підприємства, з метою розроблення своєчасних заходів щодо її підвищення.

2.4 Проектування заходів, спрямованих на поліпшення фінансово-господарського стану підприємства
В стратегічному плануванні виділяються чотири основні напрямки подальшого розвитку підприємства:
1) розроблення (створення) нових видів продукції, тобто розробка, виробництво і продаж нових товарів на вже існуючих для підприємства ринках;
2) розширення ринків збуту, тобто продаж виготовлених товарів на нових ринках;
3) диверсифікація виробничо-збутової діяльності, тобто розробка і виробництво нових товарів з послідуючим продажем їх на нових ринках [11].
Якщо, наприклад, підприємство поставило перед собою завдання росту виробництва, а виготовлена ним продукція добре себе зарекомендувала серед споживачів і користується достатньо гнучким попитом, то таке підприємство може вибрати для себе стратегію − просування на ринок і тактику − зниження ціни.
Завдання подальшого розвитку підприємства може бути також вирішене шляхом розроблення (створення) нових видів продукції, що потребує витрат на технологічні дослідження, або розширення ринків збуту, що потребує витрат на маркетинг цих ринків. Якщо оточення даного підприємства представлено порівняно невеликими фірмами, які відрізняються за своїм орієнтуванням на ринок і технологічними можливостями, то можна вибрати стратегію диверсифікації, намагаючись придбати або контролювати інші фірми.
Щоб вижити, підприємства часом застосовують різні варіанти, стратегії, які передбачають:
- розпорошення ризику, тобто здійснення своїх операцій не на одному, а на кількох ринках, а також виробництво цілого ряду товарів широкого асортименту;
- адаптацію до умов, що змінюються, тобто інвестування в маркетинг, пошук можливостей випуску нових товарів для того, щоб оперативно реагувати на зміну зовнішнього середовища;
- пасивний маркетинг, тобто відмова від наступу на позиції конкурента, а звідси − відсутність ризику зустрічного удару;
- цільові відрахування з прибутку, тобто створення відповідних резервів в результаті успішної комерційної діяльності на “чорний день”[8].
Після того, як стратегія подальшого розвитку підприємства остаточно вибрана, вона має бути перетворена в конкретний оперативний план по маркетингу, виробництву, інвестиціям, прибутку.
Якщо фінансово-господарський стан підприємства визнано поганим, розробляються пропозиції стосовно його санації.
Санація підприємства може здійснюватись шляхом:
- погашення боргів підприємства;
- злиття збиткового підприємства з фінансово міцним підприємством;
- переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові;
- випуску і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових ресурсів;
- продажу майна підприємства-боржника іншому підприємству. При цьому враховуються соціальні наслідки можливого припинення діяльності підприємства або його окремого виробництва [1].
Так само, як аналіз фінансової підсистеми підприємства припускає комплексну оцінку діяльності всіх аспектів його діяльності, заходи щодо поліпшення фінансового стану припускають вироблення рекомендацій, що стосуються всіх сторін виробничо-господарської діяльності підприємства, включаючи виробничу, маркетингову, і власне фінансову підсистему.
Реорганізація всіх сторін діяльності досліджуваного підприємства припускає:
1) Серйозну постановку маркетингової діяльності підприємства по глибокому і всебічному дослідженню ринків збуту по видах продукції, просування зазначених товарів на ринку.
2) Постановку фінансової функції, як з операційної, інвестиційної, так і власне фінансової діяльності, з використання сучасних методик керування фінансами.
3) Ліквідації всіх технологічних недоліків. (придбання оптимальної кількості необхідного устаткування).
4) Впровадження максимально гнучкої системи ціноутворення;
5) Пристосованої до потреб ринків.
Після проведеного в роботі аналізу можна зробити висновок про те, що однієї із самих гострих проблем підприємства є стан поточних активів і пасивів − дефіцит власних оборотних коштів, надзвичайно низькі показники ліквідності й оборотності, високий розмір дебіторської і кредиторської заборгованості, в результаті чого погіршується ситуація в сфері взаємних розрахунків фірми й ін. Це призводить до погіршення прогнозів на наступний, 2010 рік.
Виходячи з вищевикладеного, одним з основних заходів щодо поліпшення фінансового положення підприємства є оптимізація керування його оборотними активами.
При оптимальному керуванні поточні активи і поточні пасиви можуть змінюватися щодня і вимагають ретельного моніторингу. При дефіциті засобів керування поточними активами неможливим стає їх залучення у процесі виробництва.
В даний час компанія користується кредитами на поповнення оборотних коштів в основному з власних джерел. Цьому сприяє наявність на складі величезних запасів готової продукції і товарів, що не призначені під конкретні замовлення.

ВИСНОВКИ
В ході дослідження було розкрито сутність таких економічних категорій, як фінансова стійкість підприємства, фінансовий стан підприємства, ліквідність підприємства, платоспроможність підприємства.
Адже у ринковій економіці фінансова стійкість підприємства є головною умовою життєдіяльності і основою стабільності фінансового стану підприємства. Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють властивість підприємства, яка відображає в процесі взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів впливу досягнення стану фінансової рівноваги і здатність не лише утримувати на відповідному рівні, протягом деякого часу, основні характеристики діяльності підприємства, але й функціонувати та розвиватися.
Фактори впливу на фінансову стійкість підприємства (головну компоненту стійкості підприємства) класифікуються за місцем виникнення (зовнішні, внутрішні); за важливістю результату (основні, другорядні); за структурою (прості, складні); за часом дії (постійні, тимчасові). Залежно від впливу факторів фінансова стійкість підприємства розподіляється на поточну та потенційну, що обумовлює її процесуальну та результативну складові формування.
Система показників оцінки фінансової стійкості підприємства складається за умовою опису основних критеріїв її формування: платоспроможності, структури капіталу, стану основних і оборотних засобів, оборотності і рентабельності. Для інтегральної оцінки фінансової стійкості підприємства рекомендовано застосувати алгоритм класичного варіанта побудови таксономічного показника.
Ринок на певній стадії свого розвитку породжує об’єктивну необхідність прогнозування.
Водночас застосування функції прогнозування в системі управління потребує оволодіння сучасними методами обробки та аналізу інформації про стан та розвиток об’єкта прогнозування. Основним підходом до виконання процесу прогнозування економічних систем є програмно-цільовий підхід, що ґрунтується на синтезі узагальнюючого й часткового підходу до складання прогнозів. Прогнозні значення показника фінансової стійкості підприємства доцільно аналізувати на підставі моделювання періодичних трендів. Оцінювання, аналіз тенденції змін і прогнозування показника фінансової стійкості підприємства надає змогу виявити недоліки у роботі та можливості своєчасно їх виправити і відкоригувати.
Перспективи подальших досліджень фінансової стійкості підприємства характеризують результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами й зобов’язаннями і нарощувати економічний потенціал. Тому, окремого вивчення і дослідження потребує впорядкування показників, які характеризують основні критерії формування фінансової стійкості підприємства. Важливою є також проблема інформаційного забезпечення проведення аналізу фінансової стійкості підприємства. Для конкретизації заходів, спрямованих на забезпечення стійкості підприємства у нестабільному зовнішньому середовищі потрібні методичні розробки та практичні рекомендації щодо формування факторів забезпечення відповідних організаційно-економічних умов функціонування та розвитку підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ареф’єва О.В. Економічна стійкість підприємства: сутність, складові та заходи її забезпечення // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №8. – С. 83–90.
2. Гиляровская Л.Т. Анализ и оценка финансовой устойчивости коммерческого предприятия /Гиляровская Л.Т., Вехорева А.А. – СПб.: Питер, 2003. – 256 c.
3. Заюкова М.С. Теорія фінансової стійкості підприємства: Монографія /. – Вінниця: УНІВЕРСУМ–Вінниця, 2004. – 155 с.
4. Кизим М.О. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: Монографія/ Кизим М.О., Забродський В.А., Зінченко В.А., Копчак Ю.С. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003.– 144 с.
5. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 560 с.
6. Крамаренко Г.О, Чорна О.Є Фінансовій менеджмент.: підручник. – К.: 2006. – 52 с.
7. Ситник Л.С. Фінансовий менеджмент.: Навч. Посібник. – К.: 2006. – 352 с.
8. Тищенко А.Н. Экономическая результативность деятельности предприятий: Монография / Тищенко А.Н., Кизим Н.А., Догадайло Я.В. – Харьков: ИД “ИНЖЭК”, 2005. – 144 с.
9. Фінансовий менеджмент під ред.-ю Самсонова Н.Ф.: Підручник. – М.: 2001. – 495 с.
10. Шаблиста Л.М. Фінансова стійкість підприємства: сутність і методи оцінки // Економіка і прогнозування. – 2006. – №2. –С. 46–57.
11. Шандова Н.В. Оцінка загальної стійкості розвитку промислового підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №9. – С. 169–173.
12. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа / Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Ненашев Е.В. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 208 с.

Цена: 20 у.е. грн	Код работы: Розрахунок й оц
Предмет: Экономика	Тип работы: Курсовая
	80509894314

СКАЧАТЬ