| Предмет |
|
 |
|
Архивоведение
[5]
курсовые по архивоведению, дипломы по архивоведению, контрольные по архивоведению
|
|
Анатомия и биология
[102]
курсовые по анатомии и биологии, дипломы по анатомии и биологии, контрольные по анатомии и биологии
|
|
Английский язык
[50]
курсовые по английскому, дипломы по английскому, контрольные по английскому
|
|
Аудит
[184]
курсовые по аудиту, дипломы по аудиту, контрольные по аудиту
|
|
Банковское дело
[170]
курсовые по банковскому делу, дипломы по банковскому делу, контрольные по банковскому делу
|
|
Бухгалтерский учет
[814]
курсовые по бухгалтерскому учету, дипломы по бухгалтерскому учету, контрольные по бухгалтерскому учету
|
|
БЖД
[50]
курсовые по БЖД, дипломы по БЖД, контрольные по БЖД
|
|
ВЭД
[43]
рефераты по ВЭД, курсовые по ВЭД, дипломы по ВЭД
|
|
Биотехнология
[1]
курсовые по биотехнологии, дипломы по биотехнологии, контрольные по биотехнологии
|
|
Ветеринария
[0]
курсовые по ветеринарии, дипломы по ветеринарии, контрольные по ветеринарии
|
|
Геодезия
[14]
курсовые по геодезии, дипломы по геодезии, контрольные по геодезии
|
|
Городской транспорт
[5]
курсовые по городскому транспорту, дипломы по городскому транспорту, контрольные по городскому транспорту
|
|
Государственная служба
[36]
курсовые по государственной службе, дипломы по государственной службе, контрольные по государственной службе
|
|
Деловодство
[18]
курсовые по деловодству, дипломы по деловодству, контрольные по деловодству
|
|
Деньги и кредит
[82]
курсовые по деньги и кредит, дипломы по деньги и кредит, контрольные по деньги и кредит
|
|
Деревообработка
[1]
курсовые по деревообработке, дипломы по деревообработке, контрольные по деревообработке
|
|
Демография
[2]
курсовые по демографии, дипломы по демографии, контрольные по демографии
|
|
Детали машин и механизмов
[7]
курсовые по деталям и механизмам, дипломы по деталям и механизмам, контрольные по деталям и механизмам
|
|
Дипломатия
[13]
курсовые по дипломатии, дипломы по дипломатии, контрольные по дипломатии
|
|
Документоведение
[95]
курсовые по документоведению, дипломы по документоведению, контрольные по документоведению
|
|
ДУМ
[1]
курсовые по ДУМу, дипломы по ДУМу, контрольные по ДУМу
|
|
Зарубежная литература
[40]
курсовые по зарубежной литературе, дипломы по зарубежной литературе, контрольные по зарубежной литературе
|
|
Зоотехния
[1]
курсовые по зоотехнии, дипломы по зоотехнии, контрольные по зоотехнии
|
|
Журналистика, СМИ
[13]
курсовые по журналистике, дипломы по журналистике, контрольные по журналистике
|
|
Инвестирование
[39]
курсовые по инвестированию, дипломы по зарубежной инвестированию, контрольные по инвестированию
|
|
Инженерная механика
[3]
курсовые по инженерной механике, дипломы по инженерной механике, контрольные по инженерной механике
|
|
Информатика
[87]
курсовые по информатике, дипломы по информатике, контрольные по информатике
|
|
История
[89]
курсовые по истории, дипломы по истории, контрольные по истории
|
|
История Украины
[103]
курсовые по истории Украины, дипломы по истории Украины, контрольные по истории Украины
|
|
Контроль и ревизия
[56]
курсовые по ревизии и контролю, дипломы по ревизии и контролю, контрольные по ревизии и контролю
|
|
Культурология
[73]
курсовые по культурологии, дипломы по культурологии, контрольные по культурологии
|
|
Латынь
[3]
курсовые по латыни, дипломы по латыни, контрольные по латыни
|
|
Лексикология
[6]
курсовые по лексикологии, дипломы по лексикологии, контрольные по лексикологии
|
|
Лингвистика
[22]
курсовые по лингвистике, дипломы по лингвистике, контрольные по лингвистике
|
|
Логика
[13]
курсовые по логике, дипломы по логике, контрольные по логике
|
|
Логистика
[28]
курсовые по логистике, дипломы по логистике, контрольные по логистике
|
|
Макроэкономика
[65]
курсовые по макроэкономике, дипломы по макроэкономике, контрольные по макроэкономике
|
|
Маркетинг
[240]
курсовые по маркетингу, дипломы по маркетингу, контрольные по маркетингу
|
|
Математика (ВМ)
[26]
курсовые по высшей математике, дипломы по высшей математике, контрольные по высшей математике
|
|
Международные отношения
[93]
курсовые по международным отношениям, дипломы по международным отношениям, контрольные по международным отношениям
|
|
Механика грунтов
[0]
курсовые по механике грунтов, дипломы по механике грунтов, контрольные по механике грунтов
|
|
Менеджмент
[464]
курсовые по менеджменту, дипломы по менеджменту, контрольные по менеджменту
|
|
Металлические конструкции
[6]
курсовые по металлическим конструкциям, дипломы по металлическим конструкциям, контрольные по металлическим конструкциям
|
|
Метрология
[2]
курсовые по метрологии, дипломы по метрологии, контрольные по метрологии
|
|
Микробиология
[1]
курсовые по микробиологии, дипломы по микробиологии, контрольные по микробиологии
|
|
Микроэкономика
[113]
курсовые по микроэкономике, дипломы по микроэкономике, контрольные по микроэкономике
|
|
Налоговая система
[102]
курсовые по налоговой системе, дипломы по налоговой системе, контрольные по налоговой системе
|
|
Организация и управление ресторанным бизнесом
[26]
курсовые по ресторанному бизнесу, дипломы по ресторанному бизнесу, контрольные по ресторанному бизнесу
|
|
Организация труда
[17]
курсовые по организации труда, дипломы по организации труда, контрольные по организации труда
|
|
Охрана труда
[24]
курсовые по охране труда, дипломы по охране труда, контрольные по охране труда
|
|
Педагогика
[398]
курсовые по педагогике, дипломы по педагогике, контрольные по педагогике
|
|
Полиграфия
[4]
курсовые по полиграфии, дипломы по полиграфии, контрольные по полиграфии
|
|
Политология
[126]
курсовые по политологии, дипломы по политологии, контрольные по политологии
|
|
Политэкономия
[21]
курсовые по политэкономии, дипломы по политэкономии, контрольные по политэкономии
|
|
Право
[2636]
курсовые по праву, дипломы по праву, контрольные по праву
|
|
Психология
[417]
курсовые по психологии, дипломы по психологии, контрольные по психологии
|
|
Проектирование
[10]
курсовые по проектированию, дипломы по проектированию, контрольные по проектированию
|
|
Религия
[17]
курсовые по религии, дипломы по религии, контрольные по религии
|
|
РПС
[31]
курсовые по размещению продуктивных сил, дипломы по размещению продуктивных сил, контрольные по размещению продуктивных сил
|
|
Статистика
[237]
курсовые по статистике, дипломы по статистике, контрольные по статистике
|
|
Стоматология
[2]
курсовые по стоматологии, дипломы по стоматологии, контрольные по стоматологии
|
|
Страхование
[47]
курсовые по страхованию, дипломы по страхованию, контрольные по страхованию
|
|
Социология
[229]
курсовые по социологии, дипломы по социологии, контрольные по социологии
|
|
Теория вероятности
[8]
курсовые по теории вероятности, дипломы по теории вероятности, контрольные по теории вероятности
|
|
Технология приготовления пищи
[108]
курсовые по технологии приготовления пищи, дипломы по технологии приготовления пищи, контрольные по технологии приготовления пищи
|
|
Товароведение
[48]
курсовые по товароведению, дипломы по товароведению, контрольные по товароведению
|
|
ТО и ремонт автомобилей
[10]
курсовые по ТО и ремонту автомобилей, дипломы по ТО и ремонту автомобилей, контрольные по ТО и ремонту автомобилей
|
|
Туризм
[146]
курсовые по туризму, дипломы по туризму, контрольные по туризму
|
|
Украинская литература
[28]
курсовые по украинской литературе, дипломы по украинской литературе, контрольные по украинской литературе
|
|
Украинский язык
[46]
курсовые по украинскому языку, дипломы по украинскому языку, контрольные по украинскому языку
|
|
Управление персоналом
[56]
курсовые по управлению персоналом, дипломы по управлению персоналом, контрольные по управлению персоналом
|
|
Управление проектами
[7]
курсовые по управлению проектами, дипломы по управлению проектами, контрольные по управлению проектами
|
|
Управленческий учет
[69]
курсовые по управленческому учету, дипломы по управленческому учету, контрольные по управленческому учету
|
|
Физвоспитание
[43]
курсовые по физвоспитанию, дипломы по физвоспитанию, контрольные по физвоспитанию
|
|
Физика
[11]
курсовые по физике, дипломы по физике, контрольные по физике
|
|
Филология
[67]
курсовые по филологии, дипломы по филологии, контрольные по филологии
|
|
Философия
[71]
курсовые по философии, дипломы по философии, контрольные по философии
|
|
Финансы
[720]
курсовые по финансам, дипломы по финансам, контрольные по финансам
|
|
Химия
[10]
курсовые по химии, дипломы по химии, контрольные по химии
|
|
Ценообразование
[11]
курсовые по ценообразованию, дипломы по ценообразованию, контрольные по ценообразованию
|
|
Экология
[48]
курсовые по экологии, дипломы по экологии, контрольные по экологии
|
|
Эконометрия
[12]
курсовые по эконометрии, дипломы по эконометрии, контрольные по эконометрии
|
|
Экономика
[894]
курсовые по экономике, дипломы по экономике, контрольные по экономике
|
|
Экономика предприятий
[713]
курсовые по экономике предприятий, дипломы по экономике предприятий, контрольные по экономике предприятий
|
|
Этика и эстетика
[28]
курсовые по этике и эстетике, дипломы по этике и эстетике, контрольные по этике и эстетике
|
|
Энергетика
[0]
курсовые по энергетике, дипломы по энергетике, контрольные по энергетике
|
|
Детали машин и основы конструирования
[4]
курсовые по деталям машин и основам конструированию, дипломы по деталям машин и основам конструированию, контрольные по деталям машин и основам конструированию
|
|
Дендрологія
[0]
|
|
Дендропроектування
[0]
|
|
Газони та луківництво
[0]
|
|
Декоративне садівництво
[0]
|
|
Тепличне господарство
[0]
|
|
Ландшафтна архітектура
[0]
|
|
Лісопаркове господарство
[0]
|
|
Методологія
[5]
|
|
Паркознавство
[0]
|
| |
|
«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» - НАЙВИДАТНІША ЛІТЕРАТУРНА ПАМ'ЯТКА
|
| 08.02.2013, 13:46 |
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1.1. Передумови виникнення оригінального письменства на Русі
1.2. Система жанрів давньої української літератури Х-ХІІ ст.
1.3. Особливості літературного процесу ХІІІ ст.
1.4. Естетичне значення давньої української літератури
РОЗДІЛ ІІ. «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» - НАЙВИДАТНІША ЛІТЕРАТУРНА ПАМ'ЯТКА
2.1. Давньоруська література, перлина українського ліро – епосу «Слово о полку Ігоревім». Історична основа твору.
2.2. Образи у «Слові о полку Ігоревім». Ідея патріотизму.
2.3. Зв'язок поеми з усною народною творчістю, з героїчним епосом. Переклади «Слова…»
2.4. «Слово о полку Ігоревім» - велична пам'ятка генію нашого народу.
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Словесна творчість – надзвичайно важлива складова культури, якісна ознака цивілізації. Як відомо, писемна творчість виникла на переході від варварства до ранньої цивілізованості. Важливим чинником такого переходу було виникнення держав нового типу, становлення нових релігій. Для освячення влади вже недостатньо було усного слова, для цього потрібне було слово писане.
До наших часів не дійшли пам’ятки нашого письменства з Х ст., тільки з ХІ ст. – близько 30 рукописів, з ХІІ – близько 65 рукописів. Це тільки дрібна частина з того, що врятувалося на східно-слов’янському грунті від татарського погрому й пізнішого лихоліття української землі.
Переписчики дописували нові твори в рукописах, де містилися вже інші твори, перед тим переписані. До свого збірника вибирав переписчик з кількох рукописів те, що його найбільше цікавило або найбільше відповідало його цілі. Рукопис, що поставав через такий вибір, був оригіналом для інших копістів. До того ні переписчики, ні автори не вважали за потрібне назвати себе по імені. А коли який автор і зважився відкрити своє ім’я читачам, заслоняв його скромно всякими описовими висловами. Отже, дослідження в галузі давньої літератури є копітким і не завжди можливо віднайти істину.
Вагомий внесок у розвиток давньої української літератури зробили такі дослідники: Михайло Возняк, Дмитро Чижевський, Олекса Мишанич, Валерій Шевчук та інші.
Завдання курсової роботи полягає в систематичному описі найдавніших пам’яток та аналізові жанрової системи оригінального письменства давньої української літератури ХІ – ХІІІ століть на прикладі найдавнішої літературної пам'ятки «Слово.о полку Ігоревім».
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1.1. Передумови виникнення оригінального письменства на Русі
Для виникнення літератури необхідні принаймні три основні передумови: сформована держава, наявність письма, існування високорозвинених форм усної творчості. Схему виникнення слов’янського письма, яка стала вже традиційною, виклав на початку Х ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у сказанні «Про письмена»: «Раніше ж слов’яни, коли були язичниками, не мали книг, а читали та ворожили за допомогою накреслень та зарубок. Коли ж охрестилися, то спробували записувати римськими та грецькими письменами – без упорядкування … І так багато було літ. Згодом же Бог-людинолюбець послав їм Костянтина Філософа, названого Кирилом, мужа праведного і розумного, і той створив їм тридцять вісім письмен-літер: одні на взірець грецьких, а інші – відповідно до слов’янської мови». За «Повістю минулих літ», впровадження письма на Русі було важливою подією в комплексі заходів князя Володимира, який охрестив Руську землю. Є здогадки про якесь «письмо», що існувало на території східних слов’ян задовго до 988 року. В основі таких висновків – припущення про те, що якоюсь мовою складалися договори Русі з греками на початку Х ст.; досить розвинена ораторська проза, техніка оформлення книг не могли сформуватися за два-три десятиліття – отже, до того були певні традиції. Однак відсутність фактів і доказів піддавала сумнівам цю гіпотезу. Таким доказом сучасні дослідники вважають «Велесову книгу». Таким чином, писемність прийшла на Русь не на зміну усній словесності, а лише розширила функції мови.
Історики української літератури традиційно поділяють письменство початкової доби (ХІ-ХІІІ ст.) на «перекладне» та «оригінальне», відносячи до першої групи твори, запозичені передусім з Болгарії та Візантії, а до другої – писемні пам’ятки, витворені на власне українському грунті і відмінні від позичених місцевою тематикою, персонажами, колоритом. При цьому «перекладна» література розглядається як хронологічно первинна, як літературна підоснова оригінальної творчості давньої доби; відплвідно руські пам’ятки постають як похідні від перекладних, як своєрідне відгалуження, що оформилось у самобутнє художнє явище.
Отже, найдавніша писемна література на нашій землі постала на основі двох джерел: усної словесності, твореної продовж попередніх віків, а з прийняттям християнства – із засвоєння візантійсько-болгарських культурних запозичень.
1.2. Система жанрів давньої української літератури Х-ХІІ ст.
Система жанрів Київської Русі-України (термін «Україна» вперше зафіксовано в Іпатівському літописному зводі під 1185 і 1189 роками) не була широка: література, творена для потреб християнської церкви грецького обряду, морально-навчальні твори, проповіді, агіографічні писання (житія святих), тлумачення Святого Письма, полемічна література, апокрифічна, переклади окремих книг Біблії, підручні книги для шкільного навчання, служебна та світська література (остання часто вбирала в себе твори духовні, але творилися вони для світських потреб), літописи, героїчні піснеспіви, які часом входили у літописи як складова їхня частина, й переклади творів з арсеналу візантійської та західноєвропейської літератур (як, наприклад, «Олександрія»). Дуже часто ця література анонімна (літописи анонімні тому, що є фактично збірниками писань різних авторів), але іноді твори мають індивідуальний характер, інколи знаємо їхнього автора. Властивістю деяких творів є те, що їх важко приписати конкретному часові, бо укладалися й творилися продовж десятиліть, тобто в різних редакціях (повніших і коротших), доки не здобували свого остаточного канонічного вигляду.
Фактично ця література з'явилася в XI ст., і до нашого часу, ясна річ, дійшли її тільки окрушини.
Найдавнішими пам'ятками вважаються такі: «Номоканон, або Кормча книга» — це збірник постанов і норм, прийнятих візантійською церквою від апостольських часів до останнього вселенського собору, з поясненнями; входило сюди і світське візантійське законодавство. «Руська правда» — це звід законів Київської держави, отже художньої літератури ці твори не стосуються. Відтак найдавнішим оригінальним твором треба вважати «Слово про закон та благодать» Іларіона, складене у міжчассі 1037—1050 рр., за жанром своїм це проповідь. Іларіон був київським митрополитом, поставленим без участі царгородського патріарха. Вже в той час існувало два типи проповіді: повчання й протопанегірик із прославленням якоїсь значної особи, тут маємо проповідь-похвалу. Саме на цій основі деякі дослідники вважають, що «Слово про закон і благодать» — це твір віршовий.
Про те, що проповідь у той час могла здобувати віршову структуру, свідчать проповіді Кирила Турівського; отже, вона проказувалася (можливо, речитативом) як напівспівний твір, хоч у даному випадку зробити остаточний висновок важко: поетична структура тут хоч і можлива, але ще невиразна.
Загалом, щоб установити поняття поезії в тому часі, треба спеціально на цій проблемі зупинитися, бо досі як поетичний твір Київської Русі-України розглядалося лише «Слово о полку Ігоревім», хоча коло поетичних пам'яток у тому часі було ширше. Так, перечитуючи «Повість врем'яних літ», І. Франко писав: «Проходячи епізод за епізодом нашого найстаршого літопису, я переконався, що вони майже всі... зложені віршами, не силабічними, а тонічними з нерівним числом складів, але з досить рівномірним числом наголосів, так званим музичним розміром». Наприклад, на той час були поширені так звані кондакарні (молитвословні ), вірші. Кондакарний вірш походить від візантійського вірша, а зрештою від біблійного. Головною ознакою кондакарного вірша є система ритмічних сигналів, «які маркірують початок рядків». Кондакарний вірш уживався у церковній службі: стихарі, кондаки тощо; можна вважати, що він уживався і в тодішній проповіді (безсумнівно в К.Турівського і гіпотетично в Іларіона) і був тільки підвидом тодішньої поезії, певною мірою поєднуючись із нею – саме тією, що виникала на місцевому ґрунті.
Крім кондакарної системи, архаїчна українська поезія творилася з кількох пластів: героїчно-дружинного, моралістичного, обрядового та билинного. До героїчно-дружинної та моралістичної поезії треба віднести поетичні «Слова». Про те, що це була поезія, свідчать звістки про музичний супровід при співі, як це помічаємо у «Слові о полку Ігоревім»: «Не десять соколів на стадо лебедів пускає, а свої віщі персти на живії струни накладає, — вони вже самі князям славу рокотали»; у «Слові Данила Заточника»: «Вострубімо, як у злотоковані труби, в розум ума свойого, почнімо бити, як у органи срібні, у знання мудрості своєї, висвистуючи на Богом одуховлених сопілках»; у «Слові о Лазаревім воскресінні»: «Ударив Давид у гуслі, покладаючи персти свої на живії струни, сидячи в підземнім Аді, мовляє: «Заспіваймо весело, дружино, піснями». Зазначимо, що в останньому випадку (у післякнязівський період поетичні засоби дружинного «Слова» передалися твору моралістичному).
До дружинної поезії входять епічні тексти, введені в літописи. Це була піднесена поезія, яка поширювалася в усній традиції і тільки випадково в уривках чи повністю була записана книжниками давніх часів. Ця традиція мала поширення, в такій поетиці було складено «Похвалу князю Вітовту» 1428 р. і «Слово про битву під Оршею 1515 року», де є, до речі, пряма вказівка, що перед нами таки поетична пам'ятка: «О пречистая і премудрая главо! Як тебе я назву і як похвалю! Покірливістю язика мойого і художеством ума мойого». Ця поетика органічно передалась у героїчні піснеспіви пізнішого часу, зокрема в думи, в яких використано той-таки несилабічний вірш із музичною строфою, який збагатився дієслівною спорадичною римою. Вперше спорадична рима проскакує в найдавніших пам'ятках: «Слові о полку Ігоревім», «Слові в неділю по Великодні» К.Турівського та «Слові про погибель Руської землі». Є вона і в проповідях Серапіона.
Отже, традиція героїчного співу в такому словесному оформленні продовжилася на нашій землі і утримувалася аж до XIX ст. З падінням князівської Київської держави ця традиція, з'єднується зі «Словом» церковно-дидактичним, яке також має характер архаїчної поезії («Слово о Лазаревім воскресінні»), потім переходить у «похвали» Литовсько-руської держави, а вже тоді в українські думи.
Архаїчний тип поезії українського народу – явище, закорінене у віках. Із одного боку, вона творилася на основі усної творчості, виходячи від суспільних низів у сфери вищі й навпаки: від героїчного епосу до обрядової поезії чи богатирського епосу, взаємопоєднуючись між собою і творячи спільне культурологічне явище; з іншого боку, з'єднуючись і зв'язуючись із поезією кондакарною, котра йде від біблійної та візантійської. Архаїчна поезія має свої характерні риси, вироблену поетику, образотворення та метафорику, які виявилися вельми стійкі в часі, свій тип вірша: несилабічного, будованого на музичній стопі. І це від того, що, як правило, архаїчна поезія була якнайтісніше пов'язана з практикою співу з музичним супроводом чи й без нього, або ж із практикою рецитації, яка могла мати речитативний характер; обов'язковим компонентом її було усне публічне виконання. Ця поезія поступово переходила у книжну, відтак певні її структури потрапляли в писемний запис; у певних своїх жанрах вона залишилася на рівні усного творення, відтак і зберігалася в усній традиції, а певною мірою перетворювалася у формах релігійно-дидактичних у книжну. Сьогодні, звісно, не можемо відтворити об'єктивної картини її розвитку, бо до нас дійшла в окрушинах: у випадкових записах чи через усне передання, але навіть те, що збереглося, дозволяє зробити висновок, що то було велике, складне, багатоманітне й багатожанрове явище, яке стійко утримувалося продовж століть. Відповідно й «Слово о полку Ігоревім» не є в тому процесі винятковою пам'яткою, хоч і була вона визначною, а своєю структурою цілком уписується у ту широко творену поезію архаїчного типу, яка дожила на нашій землі до XIX ст. Певно також і те, що домінуючого значення й характеру здобула архаїчна поезія в часи Київської держави, а центром її творення, особливо елітарних форм, був таки Київ. Відтак «Слово о полку Ігоревім» треба вивчати у системі інших поетичних пам'яток, які збереглись у писемній та усній традиції, бо ця пам'ятка є плоттю від плоті того цікавого й своєрідного явища, що його називають архаїчною поезією.
Центральним твором XI ст. вважають «Повість врем'яних літ» — літописний звід, якому судилася особлива доля: його поклало в основу своїх літератур ціле східне слов'янство, хоч створений він був у Києві і є передусім пам'яткою української літератури. Пам'ятка творилася у міжчассі 1039–1118 pp., тобто цей твір був, ніби снігова куля, яка накочується пластами. Вважається, що найдавніший звід було створено близько 1039 р.; у 1069–1073 pp. ігумен Печерського монастиря Никон склав свою редакцію – так звану Никонівську редакцію літопису. Близько 1095 р. на цій основі було створено той звід, що ми його звемо Початковий київський звід; у 1112 р. завершено Несторівську редакцію, власне «Повість врем'яних літ»; через чотири роки свою редакцію дав Сильвестр, ігумен Видубицького монастиря. У 1113–1116 pp. була зроблена Василева переробка Несторового зводу, але вже не в Києві, а в Перемишлі; саме Василь написав оповідання про осліплення князя Василька й про подальші події 1097—1099 pp. Сильвестр скористався Василевою редакцією. Третя редакція «Повісті врем'яних літ» створена 1118 р. Таким чином, твір складався продовж майже 90 років і став основоположною українською книгою, універсальною за своїм характером, бо це не тільки систематизація української історії від найдавніших часів до початку XII століття, але й своєрідна хрестоматія поетичних епічних сказань чи уривків із них. У структуру «Повісті» введено й низку перших українських оповідань, що мають характер художньої прози; з іншого боку – це один із перших філософських творів, бо в ньому подано немало розмислів про світ та життя, витриманих у християнській ідеології. Не зайве сказати, що створення «Повісті» мало загальнодержавний характер, матеріал збирався з усіх земель, використовувалися візантійські хроніки, народні перекази, розповіді старих дружинників. Дослідники вважають, що постав літопис на державне замовлення київських князів і відбивав їхні думки та прагнення. Поява різних редакцій не тільки розширювала літопис, а й підпорядковувала його політиці того чи іншого князя. Загалом же «Повість врем'яних літ» ніби відбиває час, коли Руська земля розглядалася як єдине ціле, хоч і складалася вона з найрізноманітніших племен, не завжди й слов'янських, зрештою й слово «держава» значить: землі, які тримає певний правитель, а не землі з етнічно однорідною людністю. Несторові належить також честь створення перших агіографічних оповідань: «Убивство братів Бориса та Гліба», «Сказання, чого монастир назвався Пєчерським», «Житіє Теодосія».
Загалом у другій половині XI ст. київські книжники уже дбають про створення власного пантеону святих. На цій основі постало, крім Несторових оповідань, «Житіє Антонія Печерського», яке до нас дійшло в пізніших переробках, а в перекладний Пролог було введено житія Ольги, Володимира Великого, Бориса та Гліба, Теодосія та інших.
Існували й окремі житія Володимира та Бориса і Гліба. Так, «Пам'ять і похвалу князю Володимиру приписують Якову Монаху (Мниху) – близько 1072 р. У 80-х роках постало також оповідання про перенесення мощів святого Миколи до Бара.
У 60–70-х роках створені повчання Теодосія, києво-печерського ігумена, йому їх приписують сім на Великий піст: на вівторок, середу, четвер і п'ятницю третього тижня посту; для проголошення «на часах» – про терпіння та любов, про терпіння й милостиню, про ходіння до церкви – зразки мізантропічної, аскетичної християнської літератури, в них автор наслідував Теодора Студита; з літературного погляду вони досить убогі.
Анонімний автор у 1093–1096 pp. склав «Похвалу преподобному отцю нашому Теодосію». В кінці XI – на початку XII ст. жив чернець Григорій, якому приписують службу й канони преподобному Теодосію – це вже поезія архаїчного типу; про те, що Григорій писав канони, згадує й Полікарп у «Києво-Печерському патерику». На початку XII ст. писав богослужебні співи та молитви митрополит Іван Перший. Митрополитові Івану Другому приписують службу святим Борисові та Глібу — це також поезія.
Паломницьку літературу започаткував в українській літературі твір Данила Паломника (1106–1108), котрий описав свою мандрівку до Царгорода та Єрусалима: «Життя і ходіння Данила, руської землі ігумена». Згодом велика пілігримська література творилась у нас аж по кінець XVIII ст. Твір Данила Паломника ввійшов у «Четьї Мінеї» Дмитра Туптала, загалом був надзвичайно популярний, бо збереглося його близько ста списків, але найдавніші із XV століття.
Перші книги, які дійшли до нас як визначні пам'ятки церковнослов'янської мови київського типу, були Остромирове Євангеліє (1056– 1057) і два Збірники Святослава 1073 і 1076 років. Загалом із XI до початку XII століття до нашого часу дійшло тільки одинадцять рукописних книжок українського регіону, і це в той час, коли Софійська бібліотека в середині XI ст. налічувала 950 книг, чималі бібліотеки були в Києво-Печерському, Видубицькому та інших монастирях. 1115 року володимирський князь Андрій Боголюбський, захопивши Київ, вивіз до Володимира багато книг і помістив їх в Успенській церкві; його син Мстислав після походу на Київ також вивозив книги.
Коли додати до згаданих творів «Повчання Володимира Мономаха дітям», яке постало в 1100–1101 pp., то цим окреслимо перший великий період історії писемної української літератури, базованої на християнській основі. Вона позначається особливим стилем, що його Д. Чижевський назвав «монументальним»: простим, виразним, раціональним, часом скупим, без особливих словесних прикрас, але з ознаками художнього опису, особливо у вставних літописних оповіданнях та поетичних структурах.
Так само як головною книгою XI – початку XII ст. стала «Повість врем'яних літ», так у XII ст. головною українською книгою став «Київський літопис», який продовжив «Повість врем'яних літ». Цілком свідомий поділ удільних князівств породжував постання місцевих літописів, які не тільки зосереджували увагу на загальнодержавних подіях, а й вбирали в себе події місцеві.
Так починає створюватися регіональна література, яка в окремих околичних князівствах через їхню етнічну відмінність від центру починає переростати в іншонаціональну (Новгород та володимиро-ростово-суздальські князівства), хоч в основу своїх літератур вони кладуть київську. Київський літопис ще має загальнодержавні тенденції, але більше уваги віддає таки київському життю. І хоч від Києва відділилися й деякі українські князівства (Чернігівське, Галицько-Волинське), через що там поставали свої літописні зводи, але дослідники вважають не випадковим літописний звід Іпатівський, в якому з'єднано «Повість врем'яних літ», «Київський літопис» і «Галицько-Волинський літопис», бо саме так було укладено “Руський літопис” як національний звід саме української історії від найдавніших часів по XIII ст. включно. Отже, факт складення такої пам'ятки увіч є документом ментальної єдності українських племен.
Київський літопис творився у 1111–1200 pp., у київському Видубицькому монастирі Святого Михайла, куди на початку XII ст. з Печерського перейшла місія літописання. Складається він із коротких щорічних записів та ширших оповідань, написаних у традиції «Повісті врем'яних літ». Твір можна розкласти на кілька частин. Перша – до 1146 р. йдеться тут про Мономахів та київські монастирі; друга частина – князювання Ізяслава Мстиславича (1146–1154), писана людиною цього князя, сюди вставлено просторе оповідання про вбивство Ігоря Ольговича, трапляється воно й окремо; третя частина – 1155–1174 роки, описані скупо й уривково; більш докладний опис – роки 1175–1185, де яскраво з'явлено боротьбу з половцями, сюди ж уводиться оповідання «Слово про Ігоревий похід»; і на завершення літопису знову йдуть короткі записи. В київський звід уводиться також похвала ігумена Видубецького Михайлівського монастиря Мойсея князеві Рюрику (1199 p.).
Із літературних постатей треба згадати Клима Смолятича – спершу ченця Зарубського монастиря під Києвом, потім митрополита (з 1147 p.), якого літопис зве «книжником та філософом». Він автор «Послання до Томи» — зразка релігійної суперечки тих часів. У цьому творі Клим Смолятич говорить про символічне тлумачення певних місць Святого Письма, тобто чи не вперше ставиться постулат алегоричного читання тексту, що в пізніших часах набуло особливого значення в мистецтві поезії. Друга важлива річ відбилась у пам'ятці: змагання неосвіченого й освіченого духовенства – явище, яке супроводжувало всю історію християнства. Із Климом Смолятичем пов'язано «Вопрошання Кирика новгородському єпископові Нифонтові» – про різні випадки церковної практики. Кілька відповідей цього «Вопрошання» належать саме Климу Смолятичу.
Символічним способом писання користувався Кирило Турівський, єпископ міста Турова, автор високопоетичних проповідей, з яких до нас дійшли чотири на свята і три чернечих повчання; дійшли до нас також його молитви й молебний канон. Приписують йому “Притчу про людську душу та про тіло», яка поклала в нас початок численним творам на цю тему, особливо улюблену в літературі бароко. Найбільш поетичне – «Слово в неділю по Великодні», з вельми цікавою метафорикою. Слова й проповіді К.Турівського мають виразну поетичну структуру; зокрема, високого звучання набув «Плач Богородиці» у проповіді на неділю мироносиць, який також поклав початок численним віршам на цю тему в поезії наступних поколінь. Віршами є і його молитви. Найдавніший рукопис із проповідями К. Турівського — «Кормча книга» з 1282 p., вони входили у збірники «Ізмарагд» та «Златоуст», відомі і в рукописах XVI ст., а вперше були надруковані у віленському молитовнику 1596 р. та в острозькій Псалтирі 1598 р.
Виключно християнсько-дидактичний характер має «Повчання до духовного чада» Георгія Зарубського, яке вчені також відносять до XII ст.
Тоді ж таки постало анонімне «Слово про князів», виголошене на честь пам'яті святих Бориса та Гліба – це чернігівська пам'ятка. П. Глубовський приписує твір до 1175 р. і вважає, що він постав із приводу конфлікту чернігівського князя Святослава Всеволодовича із двоюрідним братом, князем новгород-сіверським Олегом Святославичем. Автор тут виступає супроти князівських міжусобиць, твір певною мірою перегукується зі «Словом о полку Ігоревім». Вводиться сюди й похвала чернігівському князю Давиду Святославичу, який помер 1123 p., тобто тоді вже покійному. Твір морально-дидактичний.
Дійшли до нас ряд анонімних повчань та оповідань релігійного змісту чи зі світським елементом, а також залишки рицарського епосу, яким, без сумніву, є оповідання про Дем'яна Куденевича.
Не менш сильним з поетичної точки зору є «Слово Данила Заточника", яке М. Возняк називає дуже точно «перехідним кільцем від перекладного мистецтва до оригінального». Це — найдавніша пам'ятка жанру, що його пізніші книжники назвуть «візерунком», тобто це низка афоризмів, вибраних зі Святого Письма та різних збірників (таких як «Пчола»), котрі докладно й майстерно згруповано і пристосовано до історії засланого юнака Данила. Саме цей твір він начебто послав своєму князю, котрий покарав його за якийсь переступ, заславши в Новгородщину на озеро Лаче. З одного боку, це віршоване прохання, написане з усім блиском вислову. «Слово» датується кінцем XII – початком XIII ст., воно відоме у двох редакціях і багатьох списках. Адресат твору не з'ясований. Імовірно також, що «Слово» є чисто літературним творенням і реальних подій не відбиває.
До кінця XII ст. відносять також анонімне «Похвальне слово святому Климентові», виголошене з приводу відновлення невідомим князем Десятинної церкви, в якій перебували мощі святого, що їх привіз із Корсуня Володимир Великий. Проповідь, очевидно, також треба віднести до архаїчної поезії: помічаємо тут цікаву композицію, метафорику та діалоги, порівняння. Мабуть, у пам'ятці йдеться про Рюрика Ростиславича, що прийшов у Київ у 1194 р. Автором був увіч киянин. Згаданий нами Мойсей Видубицький, що проголосив слово на честь Рюрика (вставлене до «Київського літопису»), написав також «Слово про збудування стіни у Видубичах», яке також треба віднести до архаїчної поезії, на це є вказівка в самому тексті:
Тут-бо, не на березі, ставши,
Але на стіні свого творення,
Співаю тобі пісню переможну,
Як Маріам в давнину...
Окрім того, з'явилась у той час значна перекладна література: «Синайський патерик», апокрифи, «Шестиднев» Івана, екзарха болгарського, «Повість про Варлаама та Йоасафа», «Сказання про Євстафія Плакиду», «Повість про Акіра Премудрого» та ін.
Дійшли до нас від того часу й цікаві рукописні книги. Це написане близько 1120 р. в Києві «Юрієве Євангеліє» (на замовлення князя Мстислава для сина свого Всеволода), «Тріодь» киянина Мойсея (XII – XIII ст.), «Мстиславове Євангеліє» з 1115 р. тощо.
Загалом українська література XII ст. заявляє свою виробленість. Вона творить від 20-х років до кінця століття власний період, що зумовлюється роздробленням руських князівств, гострими конфліктами Києва з володимиро-суздальськими князями. Стиль творів цього часу стає орнаментований, метафоризований. Набирає сили архаїчна поезія, яка вже має свої архітвори. Розвивається агіографічне оповідання, відтак готується ґрунт для появи найвизначнішої збірки таких оповідань — «Києво-Печерського патерика». Творяться Слова, оповідання, проповіді, яких у тому часі мало бути набагато більше, аніж до нас дійшло. Головним осередком такого творення був Київ, частково Чернігів, Переяслав, тобто українські землі.
1.3. Особливості літературного процесу ХІІІ ст.
ХІІІ століття принесло українській літературі два монументальні твори, без яких немислимий був би весь подальший розвиток літератури: це «Києво-Печерський патерик» як твір винятково київської традиції та «Галицько-Волинський літопис» як твір традиції західно-української.
Книжники Києво-Печерського монастиря дбали про авторитет не лише давньоруської держави, а й про свою обитель. Вони вели літопис діяльності свєї братії, збирали перекази і легенди про життя і подвиги угодників, поширювали їх серед парафіян і прочан. Від початку монастиря і до ХІІІ ст. назбиралося чимало легенд про печерських отців, їх об’єднали в тематичний збірник, що дістав назву «Києво-Печерський патерик». В основу цієї видатної пам’ятки лягло листування києво-печерських ченців Симона і Полікарпа. Основне завдання, що його ставили перед собою Симон і Полікарп, полягало в тому, щоб через возвеличення святості провідного загальноруського релігійного центру піднести ідею єдності Руської землі як умови її незалежності. В цьому плані особливо показові оповідання Симона про спорудження Києво-Печерської церкви на честь Богородиці. В оповіданнях Симона Київ зображено як культурний і політичний центр, що має міжнародне значення. Він вабить до себе князів, бояр, зодчих, живописців, ремісників, купців із Візантії, Скандінавії та з інших країн. Усі вони віддають данину поваги Руській землі та її релігійній святині –Києво-Печерському монастирю. Навіть Богородиця та апостол Андрій сприяють містові на Дніпрі, що славилося золотоверхими храмами і розкішними палацами.
«Києво-Печерський патерик» мав велике значення для розвитку агіографічної прози (прози про життя святих) в Україні, про що свідчать велика кількість його рукописних списків. Він вплинув на становлення духовної поезії . Оповідання «Києво-Печерського патерика» – це, по суті, перша свідомо створена збірка новел в українській літературі. Факт створення цієї книги саме в ХІІІ столітті має своє виправдання – головне завдання твору – відновлення слави знаменитого монастиря в уже занепалому політично, але не культурно Києві.
Другий епохальний твір ХІІІ ст. – «Галицько-Волинський літопис», який у середині ХV ст. увійшов в Іпатіївський літописний звід, і писався як продовження «Київського літопису». «Галицько-Волинський літопис» обіймає 92 роки – від 1201 до 1292. Ділиться він на дві частини: перша, до 1261 р., охоплює часи Данила і творить ніби приватний княжий літопис Романовичів. У другій частині, після нападу Бурундая, літопис описує Василька, брата Данилового, та його сина Володимира – цю частину написано у Володимирі Галицькім. Волинський звід був укладений саме за князя Володимира. Друга частина менш цільна, у ній є суперечливі вставки. Літопис містить низку оповідань: про битву під Калкою, про Батиєве побоїще. Є в літописі оповідання про смерть Василька, повість про Куремсу і Бурундая – про напади татарських воєвод на Волинь, повість про події в Литві після вбивства Мендовга, повість про Володимира Васильковича. Автори літопису користувалися грецькими хроніками, зокрема хронікою Івана Малали, Святим Письмом, тут цитується Гомер тощо. Літопис має гарний поетичний стиль, згадуються пісні, яких співали князям, є оповідь про співака Митусу, літопис вбирає в себе віршові епічні елементи. Легенда про євшан-зілля – уривок, очевидно, більшого плетичного твору. В літописі багато афоризмів, метафор. «Галицько-Волинський літопис» має значення не тільки як джерельний історичний твір, котрий єдиний так докладно оповідає про події в Галичині та Волині, але і як літературна збірка повістей і уривків поетичних творів.
Про існування поетичної традиції в Галицько-Волинському князівстві свідчить галицько-волинський цикл билин. Сюди відносять, зокрема, три пісні про князя Романа.
Із письменників ХІІІ ст. відзначається київський митрополит Кирило і киянин Серапіон.
Героїчні повісті були зібрані в «Галицько-Волинському літописі», але творилися вони і на теренах Києва і Чернігова. Цілком київського походження «Повість про битву під Калкою», бо вказує на київського князя Мстислава Романовича. «Повість про вбивство Михайла Чернігівського», написана священиком Андрієм, – зразок агіографічної повісті з елементами героїчної. З агіографічних творів до другої половини ХІІІ ст. належить «Похвала св. Теодосію», яка введена в «Києво-Печерський патерик». У творі подається біографія Теодосія, яка переходить у поетичну похвалу у формі акафіста, потім іде благальна молитва. Цілком поетичним твором (світським на церковну тему) треба вважати «Слово про Лазареве воскресіння», яке Іван Франко датує кінцем ХІІІ ст. пам’ятка дійшла в дефектному стані, у творі відчутні ремінісценції «Слова о полку Ігоревім», і він повний поетичної сили.
Перекладається в цьому часі і Святе Письмо. Так, в уривках списку «Апостола» ХІІІ ст., знайденого в Новгороді, перші два його зшитки галицько-волинського походження. У той час перекладаються Євангелія, Псалтирі тощо.
Загалом ХІІІ ст. хоч і не так багате пам’ятками, як попереднє ХІІ ст., але свідчить про те, що духовна праця в Україні не занепадала, а продовжувалася в усіх літературних формах. Особливого розквіту в той час набула агіографічна література. Однак Київська Русь-Україна не знала такого високого рівня, як описано в «Києво-Печерському патерику». Татарська навала і падіння Києва 1240 р. не означали падіння культури, бо, як свідчать факти, Києво-Печерський монастир залишався цілий, а державне життя на теренах України мало міцні підстави у сильному Галицько-Волинському князівстві.
Загалом для давньої української літератури були притаманні такі ознаки: дуже часто сумнівним є авторство творів, часта неясність композиції творів та простота їх синтаксису, любов до сталих формул, які повторюються в межах розділу чи цілого твору, спостерігаються деякі стилістичні прикраси.
Отже, історія давньої української літератури органічно пов’язана з історією християнства на Русі. Пам’ятки давнього письменства є основним джерелом громадсько-політичного, культурного й церковно-релігійного життя народу, в них відбито події і факти світської і церковної історії давнього періоду. Писемність у давні часи була зосереджена в руках духовенства. Перші писемні пам’ятки Київської Русі, що дійшли до нас із середини ХІ ст., уже повністю християнізовані. Давньоруська і давня українська літератури розвивалися під релігійним впливом, були наповнені церковно-релігійним змістом.
1.4. Естетичне значення давньої української літератури
Вивчення давньої української літератури в школі й надалі залишається епізодом у навчанні як для вчителів, так і для учнів.
З одного боку, наче й зрозуміло: не можна естетично загорітися від переживань та думок, віддалених у часі, бо з «переважної більшості літературних творів того часу для нас звітрився всякий аромат і всяке зачарування» (Й. Гейзінга, «Осінь Середньовіччя»).
З іншого боку, єдине, на що здатний сучасник, - це раціоналізовано, з певною патріотичною прагматикою заглибитись у зміст давнього твору, що, може, полишить відчуття доторку до антикваріату – не більше; чи, може, подивує думкою, що викличе якість актуальні асоціації.
Так, пройнятися почуттями у думками людей, які жили кілька віків тому, спробувати прожити їхні захоплення й пристрасті, пройти їхній шлях пошуку – річ не проста, а то й неможлива. Саме тому пам’ятки давньої української літератури не викликають інтересу в читацького загалу – навіть якщо сотні разів повторити, що це чималий етап у розвитку нашого письменства, що там – джерела багатьох літературних традицій, наша художня та історична пам'ять…
То, може, взагалі сучасній людині (зокрема вчителеві та учню) не дано збагнути естетичний смисл та заряд давнього тексту, мати від нього задоволення?
На мою думку, пам’ятки давньої літератури можуть викликати естетичне відчуття, переживання лише в тих, хто розуміється на мистецтві художнього слова, бо естетичні переживання – це не емоція, спонтанний катарсис, наївна співмірність з висловленою у творі емоцією, а проникнення у художню структуру твору, розуміння, пізнання її. Словесні твори давнини естетичні не самі по собі, а можуть бути естетично реалізовані в художньому сприйманні читача. Отже, вирішальне значення має його естетичний досвіт – та необхідна база, яка має можливість збагнути поетику тексту, відгукнутися на нього, незважаючи на те, що між моментом його створення і рецепцією читача лежать століття.
РОЗДІЛ ІІ. «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» - НАЙДАВНІША ЛІТЕРАТУРНА ПАМ'ЯТКА
2.1. Давньоруська література, перлина українського ліро – епосу «Слово о полку Ігоревім». Історична основа твору.
Ця давньоукраїнська героїчна поема ХІІ ст., вершинне явище національної епічної традиції й самого орнаментального стилю письменства Київської Русі, тісно пов’язана з попередньою і сучасною художньою словесністю та має вельми значну літературну історію в часи наступні. Неповторна, найвідоміша пам'ятка давніх українців – того ж значення й подекуди звучання, що й епос французів «Пісня про Роланда», німців «Пісня про Нібелунгів», англійців «Беовульф», іспанців «Пісня про мого Сіда», грузинів «Витязь у тигровій шкурі», вірмен «Давид Сасунський», киргизів «Манас», японців «Повість про дім Тайра» тощо. Водночас «Слово о полку Ігореві» багатьма ланками сполучене з книжною і народною словесністю з найдавнішої княжої доби, зокрема традицією дружинної творчості. Поема вплинула на інші писання (скажімо, фактичну вторинною є одна з перших пам'яток російської літератури «Задонщина» - наслідування «Слова…»).
Яку ж найзагальнішу стислу характеристику можна дати художній словесності Київської Русі попередньої доби – тому грунтові, мистецьки вже не одноразово опрацьованому, на якому зросла наша визначна пам'ятка ?
По-перше, українське художнє слово з давніх – давен функціонувало в фольклорній і власне літературній системах. Вони не були замкненими, а активно взаємодіяли. Завдяки цьому давньоукраїнське письменство є, наприклад, і свого роду документом «буття фольклору», присутньому в ньому тією чи іншою мірою. У «Слові…», зокрема знайдемо компоненти голосів і заклять природних сил, міфофольклорні образи, символіку і тропи народнопоетичного типу.
По – друге, публікації й дослідження останніх десятиліть в Україні суттєво збагатили уявлення про її художню словесність. У галузі літератури в обіг увійшла найдавніша пам'ятка – «Вересова книга». Вона, можливо, потребує додаткових доказів своєї справжності, але в ХХ й ХІХ століттях із цього погляду скептично оцінювали й «Слово…». «Вересова книга», ця українська «Одіссея», випалена староукраїнським письмом («до кирилицею») на дубових дощечках. Ця збірка епічних творів – літопис далеких предків, найповніше відображення української первісної міфології. Ще давніше є «Рукопис Войнича» - пам'ятка на пергаменті , що є посланням оріян хозарам. Присвячений полеміці з приводу язичницької віри праукраїнців рукопис показує давність української мови, її лексики. Тож маємо підстави віднести початки давньоукраїнської літератури ще в дохристиянські часи.
Світова література знає не так уже багато творів, які б захоплювали нові й нові покоління, перетинали межі країн і материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. Саме до таких пам'яток належить безсмертне «Слово о полку Ігореві» - героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу поетична пісня – заклик, що лине з глибини сивих віків й відлунює в наших серцях.
Земля і держава предків наших – Русь – у часи свого розквіту була великою й сильною, забудованою незліченними містами, населеною працелюбним людом – хліборобами – ратаями, ремісниками, рибалками, мисливцями. На сторожі їхньої мирної праці стояли мужні воїни.
Через війни, пожежі, стихійні лиха, з багатьох інших причин давніх літописів дійшло до нас небагато. Від ХІ до Х Уст. Жоден з них, на жаль, не зберігся у первісному вигляді. Вони відомі тільки в уривках у складі пізніше написаних зводів. Але й крупиці письмових творів, що дійшли до нас крізь віки, свідчать про високу культуру Русі ХІІ ст., про наявність кількох літературних шкіл, про багатогранність жанрів. Твори Климента Смолятича, Кирила Туровського, Києво-Печерський патерик, повість об убієнні Андрія Боголюбського, повість Петра Бориславина про Володимира Галицького, моленіє Данила Заточника, твори Володимира Мономаха та інших авторів, відомих і безіменних, - всі вони чудові за формою й змістом. Літописи велися в кожному місці, в кожному монастирі. Літописці працювали майже у кожного князя й навіть в простій церкві.
У першій половині ХІ ст.. за часів Ярослава Мудрого в політичному житті Русі розпочався процес дроблення. Особливої гостроти він набув, коли Чернігівське князівство закріпилося за Олегом Святославичем онуком Ярослава Мудрого – та його нащадками. Саме Олега автор «Слова…» називає Олегом Гориславичем, вказуючи, що від нього й таких як він князів «сеяшется и растяшеть уособицями» руська земля. Приблизно в цей самий час відокремилось і Галицьке князівство, закріпившись за «Ростиславичами».
Вже багато років дослідники цієї видатної пам’ятки намагаються розгадати його таємниці. Одна з них – це авторство «Слова…».
Друга таємниця твору в часі його написання. Існує гіпотеза, що текст епосу датується 1185 – 1187 рр. Цілий ряд дослідників датує його 1186 рік. Єдиний відомий нам текст «Слова…» був у складі збірника, що зберігся в бібліотеці вже закритого Спасо-Ярославського монастиря.
Ідея національно – визвольної боротьби так гостро не ставилась в жодній слов'янській літературі. В кожний історичний період вона червоною ниткою проходила через усю світову літературу. Починаючи саме зі «Слова о полку Ігоревім» .
Історична основа «Слова…».
Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід Новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців на весні 1185 року. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. Доісторичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакції природи на долю героїв, монологи князів. Автор згадує свого попередника – співця Бояна, який в XI ст.. прославляв князів, і зв’язує Бояна Вересового внука, з давнім дохристиянським співом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, до триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слова….» з'ясовує причини, які довели до неволі Руську землю.
Тема: зображення Київської Русі у другій половині XII ст..
Ідея : заклик до єдності князів
Основна думка: тільки в єдності – сила
Жанр: Слово – це урочиста ораторська промова
Авторство «Слова…»:
Автору «Слова…», зважаючи на все, судилося залишиться невідомим. Цей твір набув широкої відомості лише наприкінці XVIII ст., коли він потрапив до рук відомого збирача старожитностей графа А.І.Мусіна-Пушкіна.
Ідейно - художній зміст «Слова…»
Повість розказує про надії, пов’язані з невдалим походом весною 1185 року Новгород –Сіверського князя Ігоря Святославича, його брата Всеволода, сина Володимира та племінника Святослава Ольговича проти войовничих степових кочівників – половців.
Ігор рушає в похід; загрозливі віщування. Ігор підготував військо до виступу проти ворога. Його бажання – відстояти рідну землю від набігу кочівників.
Князя підтримує брат Всеволод.
Виступ у похід Руських воїнів проти половців збігався із затемненням сонця. Але це не зупинило Ігоря.
Сон і золоте слово Святослава. У Києві Святослав бачить незрозумілий, смутний сон, що попереджувало його про біду.
Невідомий поет описує і втечу Ігоря, та те як половці пустилися за ним в погоню, але не здогнали його. Ігор летів птахом і щасливо дістався у Новгород. І тоді зраділа вся Україна.
Природа – дійова особа в «Слові…»
Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний спостерігач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи. Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив його» , коли він ховався в зарослях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.
Злиття природи з діями людей, її дійова активність – перед битвою з половцями криваві зорі світло оповідають: чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів – широкий сум іде по Русі.
Значна увага утворі приділяється значимості сонця – елемента природи. Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми.
Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа.
2.2. Образи у «Слові о полку Ігоревім». Ідея патріотизму.
«Слово» – не оповідання, це роздуми над долею рідної землі.
О.С.Орлов
Усі образи твору підпорядковані єдиному ідейному задумові становлять складну й водночас струнку сукупність засобів його вираження. Образи «Слова» відзначаються великою художньою місткістю, виразністю.
С.П.Пінчук
«Слово о полку Ігоревім» — велична пам’ятка культури нашого народу в історії загальнолюдської культури є пам’ятки, що відображають найкращі риси, властиві народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості світосприймання, у них звучить жива історія. До таких шедеврів світового мистецтва належить і «Слово о полку Ігоревім» — найвидатніша пам’ятка культури Київської Русі.
Розкриваючи зміст подій, що описані в «Слові…», автор розповідає про поведінку окремих людей, їхні вчинки, наводить їхні висловлювання, з чого поступово вимальовуються образи героїв. Людські характери змальовані скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису особи: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Розкриті ці властивості в найхарактерніших для даного героя обставинах: воїна – у битві, політика – у промові, жінки – в очікуванні повернення коханого.
Темою «Слова…» у вузькому розумінні є зображення невдалого походу князя Ігоря Святославича проти половців 1185 року. Але ця тема для автора є прелюдією і складовою частиною значно ширшої, проблемнішої теми. Це — історична доля Руської землі, її минуле, сучасне і майбутнє. Отже, «Слово…» — «це роздуми над долею рідної землі». Не випадково образ Руської землі відтворений у поемі як основний її ліричний лейтмотив.
Безмежжя просторів Руської землі підкреслено описом подій у різних її кінцях, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть за Сулою — дзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стоять стяги в Путивлі… Дівчата співають на Дунаї, в’ються голоси через море до Києва». Усі відступи автора, переживання героїв, уболівання Ярославни за чоловіком пов’язані з образом рідної землі, в них виражена турбота і вболівання за долю Русі. Герої «Слова…» вважають себе патріотами не якогось одного населеного пункту, а всієї Русі. У поемі кілька разів повторюється звертання: «О Руська земле! Уже за шеломанем єси!», яке передає настрій воїнів, що ступили на чужі землі.
Велич Русі відтворюється також за допомогою гіперболізованої характеристики окремих образівперсонажів. Так, Ярослав не тільки підпирає своїми полками Карпатські гори, а й загороджує шлях на Русь придунайським племенам. Князь Всеслав може бігти дуже швидко, при цьому перебігаючи дорогу самому богу Хоросові. Та не тільки подіями, які відбуваються на Русі, вчинками руських людей автор характеризує велич Руської землі. В історичні події на Русі та в авторську розповідь втягуються інші народи і країни. Так, перемогу Святослава над половцями оспівують німці, греки, молдавани.
Для автора «Слова…» Руська земля — це не тільки велика держава, багатий край із розкішною природою, а й люди, які заселяють цю землю і творять її могутність. Із глибоким співчуттям автор ставиться до простих трудівників і сумує з приводу їх масової гибелі. Образ Руської землі доповнюють жінки, які оплакують своїх рідних, що полягли у боротьбі з половцями.
Поряд з узагальненим образом Руської землі ідейне навантаження в поемі несе образ Київського князя Святослава. Зображений він як головний діяч руської історії свого часу. Провідний борець за єдність руських земель, він грізний, величний, його слово — закон для інших князів. Святослав далекоглядний, розсудливий, мудрий. Нерозважливість молодих князів викликає у нього не зловтіху, а благородне прагнення помститися ворогам.
Серед образів захисників руської землі найдокладніше змальований князь Ігор. Це чесний і хоробрий воїн, самовідданий патріот своєї батьківщини. Ігор сповнений бойового духу, прагне здобути славу у боротьбі з половцями, готовий пожертвувати життям і не зупинятися перед небезпекою, яка загрожує його війську. Про своє рішення зіткнутися з половцями він рішуче говорить:
«Хощу бо,— рече,—
Коней приломити конець поля Половецького;
съ вами, русици,
Хощу главу свою приложити,
а любо испити шеломомь Дону!»
І ні затемнення сонця, що віщує поганий кінець походу, ні виття степових звірів і птахів не можуть завернути Ігоря назад. Наперекір застереженням і віщуванням Ігор іде вперед, думаючи, що повернення без битви заплямує його рицарську честь.
Важливе місце у творі посідають образи руських жінок, серед яких на першому плані стоїть Ярославна. Жіночі образи втілюють ідею миру, тихого безхмарного життя, спокою домашнього вогнища.
Устами жінок автор висловлює жаль, який виявляють усі руські люди за воїнами, що загинули в битві. Образ Ярославни — один із найпривабливіших жіночих образів у світовій літературі. Ярославна вражає нас своєю вірністю. Вона віддана не тільки чоловікові, а й батьківщині. Поразка і полон Ігоря, рани на його тілі — її особисте горе, горе усього руського народу, яке пекучим болем відлунює в її душі. Та й оплакує вона не лише Ігоря. Вона докоряє вітрові, що несе ханські стріли на його воїнів. Їй боляче, що сонце своїм гарячим промінням посилює спрагу руських воїнів.
Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю, патріотизмом. «Слово о полку Ігоревім» написане досконалою літературною мовою, багатою народнопоетичними елементами. З фольклору запозичені постійні епітети, порівняння, метафори. За своїм змістом «Слово…» стоїть близько до російських билин, але в стилі, в характері художніх засобів пам’ятка має більше спільного з українським фольклором.
Відколи існує, «Слово…» не перестає бути актуальним у громадсько-політичному і культурно–мистецькому житті російського, українського й білоруського народів, і ця його актуальність не тільки не послаблюється, а навпаки, посилюється.
2.3. Зв'язок поеми з усною народною творчістю, з героїчним епосом. переклади «Слова…»
Чому понад два століття усі захоплюються цим твором? Мабуть, не лише через глибоко патріотичну ідею, приваблюючи образи, чітку композицію. Перш за все, приваблює чудова поетична мова, її образність, влучність, метафоричність. Спостереження автора над світом природи такі тонкі та влучні, що створюють ефект присутності. Тож перекинемо місточок до сердець і таланту наших славних пращурів. Нам є чого в них повчитися, незважаючи на незмірно вищий інтелектуальний, інформаційно – технічний рівень.
Зв'язок «Слова…» з фольклором виявляється передусім у його народності. Провідні ідеї співзвучності думкам, прагненням і настроям народних мас, сповнені закликами до захисту країни, до єдності, до мирної праці, і все це іде від народу, від його гуманізму і патріотизму. У поемі відчувається використання двох фольклорних жанрів: «плачу» і пісенних прославлянь – «слов».
У «Слові…» зберігається й тісний зв'язок з фактами. Ми виразно бачимо його історичність, документальність. І в той же час ці факти, подані в ліричному сприйняті автора який і не видає свого вимислу за дійсність. Коли автор «Слова…» передає бесіду Ігоря з Дінцем, він не вважає, що ця бесіда мала місце в справжньому житті, природа поетично, а не зовсім реально оживає в «Слові…».
Епічність «Слова…» особлива: вона перебуває по сусідству з книжними елементами. Авторські міркування, звернення до слухачів, все це безумовно риси «книжної» природи поеми. Але з нею гармонійно поєднана і інша - фольклорна стихія. Ця стихія знайшла своє зображення в «словах» і особливу в плачах пам’ятки (плач Ярославни, плач матері Ростислава ), в пісенній символіці (князь) - це сонце. Фольклорними є також і образи вовка, тура, соколів, з кими порівнюються герої «Слова…» .
За всіма ознаками, перед нами – героїчний епос.
Епос – літературний рід, у творах якого основним способом зображення подій, явищ, людей є розповідь та опис.
2.4. «Слово о полку Ігоревім» - велична пам'ятка генію нашого народу.
Минуле вабить нас таємницями забулих цивілізацій та нерозгаданими письменами. Вони зберігають пам'ять про гучні бенкети та криваві бої, про невідомі народи та про могутніх властителів, про те, як багато століть тому люди також жили, страждали, любили й вмирали. І ось тому дорогими для нас є нечисленні пам’ятки давньослов’янської письменності, в яких оживає наше не легка історія й найбагатіша культура: «Повість врем'яних літ», «Слово о полку Ігоревім»…
Вони – ніби маяки, що вказують нам путь з глибини віків. Їхнє світло ніколи не згасало тому, що поруч обов’язково знаходились люди, які були готові піддержувати світле та чисте полум’я і не боялися опектися…
Серед найвідоміших пам'яток історії, й літератури епохи Київської Русі особливе місце належить твору «Слово о полку Ігоревім», який є перлиною українського героїчного епосу.
Оригінал твору відкрив граф А.Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо – Ярославського монастиря Йоілля 1791 році і видав друком у Петербурзі 1800 році при співпраці знавців палеографії М.Малиновського і М.Бантиша – Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «Слова…» згоріли під час Московської пожежі 1812 року брак оригінального списку викликав уже на початку XIX ст.. появу так званих скептиків, які вважали «Слово…» пізнішим фальсифікатом (О Сенковський, М.Каченовський, І.Давидов, І. Беліков). До новіших скептиків належали французькі славісти (Л.Леже і А.Мазон.), останім часом переважає думка про безпідставність усіх закидів сфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 році К.Калайдович знайшов у Псковському Апостолі 1307 рік приписку запозичену з «Слова…», 1829 рік Р.Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М.Спиранський, плагіатом «Слова…».
Через відомі політичні умови у дослідах над «Словом….» вели російські вчені. Зваживши що мова, якою написано твір, в основі давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто поважних учених не заперечує, що поема постала в Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920 роках М.СКрипних домагався визнати приналежність «Слова…» лише до української літератури.
Центральним образом «Слова…» є не Ігор і не Ярославна, а Руська земля. Для кожної з історичних осіб, про яких розповідається у «Слові…», Київська Русь, рідна Батьківщина є не просто головним образом поеми, а головним сенсом їхнього життя, адже жоден з них не усвідомлює особистого щастя без доброботу та свободи Батьківщини. Любов до рідної землі супроводжує усі дії персонажів твору, їхні думки та вчинки. Автор поеми також майстерно описав природу рідного краю.
«Слово…» - дивовижна пам'ятка давньої літератури, яка вражає нас своєю художньою довершеністю.
ВИСНОВОК
Понад вісім століть тому, в 1187 році було створено «Слово…». Плин століть не заглушив його поетичного звучання й не стер фарб. Інтерес до «Слова…» не тільки не зменшився, а набуває все ширших та ширших розмахів.
Любов до батьківщини надихала автора «Слова…». Вона начебто водила його рукою. Вона ж зробила цей твір безсмертним – однаково зрозумілим і близьким людям, які дійсно люблять свою батьківщину, свій народ.
Все багатство давньоруської літературної мови Київської Русі з особливою силою виявляється, звичайно, не в перекладах, а в оригінальних творах, прикладом чого може бути мова «Слова…». Так, автор «Слова…» - високо освічена людина, яка володіла прекрасними знаннями всіх родовідних князів, їхніх стосунків і їхнього особистого життя – дає дуже багатий на художні засоби, в тому числі й почерпнуті з народної творчості, твір. Фразеологія «Слова…» тісно пов’язана з народною поезією. Мова поеми – українська, з Сіверським діалектичними особливостями. Щось стосується приналежності мови твору до однієї з східнослов’янських, то ще на початку XX ст.. Іван Франко писав: «Темні місця «Слова…» та і загалом вся мова мають у собі ще одну важну признаку яка вказує на українство їх автора, на його повне володіння тодішньою українською мовою».
«Слово…» - дивовижна пам'ятка давньої літератури, яка вражає нас своєю художньою довершеністю.
Список використаних джерел
1. Берека А., Берека Д. Виховне значення природи, зображеної у «Слові о полку Ігоревім» // Рідна школа. – 1996. - №3. – С. 29 – 30.
2. Білоус П. Зародження української літератури // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.– 2003.–№ 1.– С.57-62; 2003.– № 2.– С. 23-30.
3. Бройтман С.Н. К вопросу о субъектно-образной структуре «Слова о полку Игореве.».- М., 1990- Т.44. – С. 363-369.
4. Возняк М. Давня доба української літератури // Возняк М. Історія української літератури у 2-х книгах. Кн. 1.– Львів: Світ, 1992.– С.59-285.
5. Гладышева Л. Вещие образы великого «Слова …» К 800-летию «Слова о полку Игореве» // Подъём. – 1985. - №8. – С.123-130.
6. Грицай М.С. Література Київської Русі // Грицай М.С. та ін. Давня українська література: Підручник / За ред. М.С.Грицая.– К.: Вища школа, 1989.– С. 11-80.
7. Грушевський М. Історія української літератури : В6т., 9кн. – К., 1993. – Т.ІІ
8. Джерела пружно б'ють: Хрестоматія з української літератури для 9 класу / Уклав Б. Срепашин. – К.: Освіта, 1995. – С. 34 – 49.
9. Ерёмин И.П. Лекции и статьи по истории древней русской литературы. – Л.: Изд.-во Ленинградского ун-та, 1987. – С. 99-132.
10. Махновець Л. Про автора «Слова о полку Ігоревім». К.,-1989. «Слово о полку Ігореве»: Комлексные исследования . – М. 1988.
11. Мишанич О.В. Прийняття християнства і давнє українське письменство // Мишанич О.В. Крізь віки: Літ.-крит. та історіогр. Статті й дослідження.– К.: АТ «ОБЕРЕГИ», 1996.– С. 5-23.
12. Орлов А.С. Слово о полку Игореве. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1946. – 216с.
13. Охріменко П.П. Ігор Святославович як герой «Слова о полку Ігоревім» і як історична особа // Укр.. мова і літ. В школі. – 1985. - №8. – С. 18-19.
14. Півтора Г. Пролема авторства «Слова о полку Ігоревім»// Українська мова та література . – 1998. – Ч. 4.
15. Пінчук С.П. Слово о полку Ігоревім. Критичний нарис. К.: Вища школа, 1973. – 130с.
16. Словарь-справочник «Слово о полку Игореве»(Сост.В.Виноградова) – Вип. 1-6.-М.-Л., 1965-1977.
17. Соболь В.О. З глибини віків: Вивчення давньої української літератури в школі.– К.: Зодіак-ЕКО, 1995.– 192 с.
18. Степанишин Б. Українська словесність від прадавніх часів до середини ХІХ століття.– Тернопіль, 1999.– С. 16-64.
19. Степашин Б. Українська література: Підручник для 9 класу. – 5-те вид. – К.: Освіта, 1997. – С. 28-34.
20. Франко І. Історія української літератури // Збір. Творів: У 50 т.- Т.40. – К., 1983.
21. Чижевський Д.І. Доба монументального стилю (Київська держава) // Чижевський Д.І. Історія української літератури.– К.: Видавничий центр «Академія», 2003.– С. 86-153.
22. Шевчук В. Українська література ХVІ – ХVIІІ ст. // Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХІ – ХІІ століть: У 2 кн. Книга перша: Ренесанс. Раннє бароко.– К.: Либідь, 2004.– С. 22-31.
СКАЧАТЬ
|
Автор: malinka92 | Просмотров: 1238 | Рейтинг: 0.0/ 0 |
Подобные работы:
|
|
|