| Предмет |
|
 |
|
Архивоведение
[5]
курсовые по архивоведению, дипломы по архивоведению, контрольные по архивоведению
|
|
Анатомия и биология
[102]
курсовые по анатомии и биологии, дипломы по анатомии и биологии, контрольные по анатомии и биологии
|
|
Английский язык
[50]
курсовые по английскому, дипломы по английскому, контрольные по английскому
|
|
Аудит
[184]
курсовые по аудиту, дипломы по аудиту, контрольные по аудиту
|
|
Банковское дело
[170]
курсовые по банковскому делу, дипломы по банковскому делу, контрольные по банковскому делу
|
|
Бухгалтерский учет
[814]
курсовые по бухгалтерскому учету, дипломы по бухгалтерскому учету, контрольные по бухгалтерскому учету
|
|
БЖД
[50]
курсовые по БЖД, дипломы по БЖД, контрольные по БЖД
|
|
ВЭД
[43]
рефераты по ВЭД, курсовые по ВЭД, дипломы по ВЭД
|
|
Биотехнология
[1]
курсовые по биотехнологии, дипломы по биотехнологии, контрольные по биотехнологии
|
|
Ветеринария
[0]
курсовые по ветеринарии, дипломы по ветеринарии, контрольные по ветеринарии
|
|
Геодезия
[14]
курсовые по геодезии, дипломы по геодезии, контрольные по геодезии
|
|
Городской транспорт
[5]
курсовые по городскому транспорту, дипломы по городскому транспорту, контрольные по городскому транспорту
|
|
Государственная служба
[36]
курсовые по государственной службе, дипломы по государственной службе, контрольные по государственной службе
|
|
Деловодство
[18]
курсовые по деловодству, дипломы по деловодству, контрольные по деловодству
|
|
Деньги и кредит
[82]
курсовые по деньги и кредит, дипломы по деньги и кредит, контрольные по деньги и кредит
|
|
Деревообработка
[1]
курсовые по деревообработке, дипломы по деревообработке, контрольные по деревообработке
|
|
Демография
[2]
курсовые по демографии, дипломы по демографии, контрольные по демографии
|
|
Детали машин и механизмов
[7]
курсовые по деталям и механизмам, дипломы по деталям и механизмам, контрольные по деталям и механизмам
|
|
Дипломатия
[13]
курсовые по дипломатии, дипломы по дипломатии, контрольные по дипломатии
|
|
Документоведение
[95]
курсовые по документоведению, дипломы по документоведению, контрольные по документоведению
|
|
ДУМ
[1]
курсовые по ДУМу, дипломы по ДУМу, контрольные по ДУМу
|
|
Зарубежная литература
[40]
курсовые по зарубежной литературе, дипломы по зарубежной литературе, контрольные по зарубежной литературе
|
|
Зоотехния
[1]
курсовые по зоотехнии, дипломы по зоотехнии, контрольные по зоотехнии
|
|
Журналистика, СМИ
[13]
курсовые по журналистике, дипломы по журналистике, контрольные по журналистике
|
|
Инвестирование
[39]
курсовые по инвестированию, дипломы по зарубежной инвестированию, контрольные по инвестированию
|
|
Инженерная механика
[3]
курсовые по инженерной механике, дипломы по инженерной механике, контрольные по инженерной механике
|
|
Информатика
[87]
курсовые по информатике, дипломы по информатике, контрольные по информатике
|
|
История
[89]
курсовые по истории, дипломы по истории, контрольные по истории
|
|
История Украины
[103]
курсовые по истории Украины, дипломы по истории Украины, контрольные по истории Украины
|
|
Контроль и ревизия
[56]
курсовые по ревизии и контролю, дипломы по ревизии и контролю, контрольные по ревизии и контролю
|
|
Культурология
[73]
курсовые по культурологии, дипломы по культурологии, контрольные по культурологии
|
|
Латынь
[3]
курсовые по латыни, дипломы по латыни, контрольные по латыни
|
|
Лексикология
[6]
курсовые по лексикологии, дипломы по лексикологии, контрольные по лексикологии
|
|
Лингвистика
[22]
курсовые по лингвистике, дипломы по лингвистике, контрольные по лингвистике
|
|
Логика
[13]
курсовые по логике, дипломы по логике, контрольные по логике
|
|
Логистика
[28]
курсовые по логистике, дипломы по логистике, контрольные по логистике
|
|
Макроэкономика
[65]
курсовые по макроэкономике, дипломы по макроэкономике, контрольные по макроэкономике
|
|
Маркетинг
[240]
курсовые по маркетингу, дипломы по маркетингу, контрольные по маркетингу
|
|
Математика (ВМ)
[26]
курсовые по высшей математике, дипломы по высшей математике, контрольные по высшей математике
|
|
Международные отношения
[93]
курсовые по международным отношениям, дипломы по международным отношениям, контрольные по международным отношениям
|
|
Механика грунтов
[0]
курсовые по механике грунтов, дипломы по механике грунтов, контрольные по механике грунтов
|
|
Менеджмент
[464]
курсовые по менеджменту, дипломы по менеджменту, контрольные по менеджменту
|
|
Металлические конструкции
[6]
курсовые по металлическим конструкциям, дипломы по металлическим конструкциям, контрольные по металлическим конструкциям
|
|
Метрология
[2]
курсовые по метрологии, дипломы по метрологии, контрольные по метрологии
|
|
Микробиология
[1]
курсовые по микробиологии, дипломы по микробиологии, контрольные по микробиологии
|
|
Микроэкономика
[113]
курсовые по микроэкономике, дипломы по микроэкономике, контрольные по микроэкономике
|
|
Налоговая система
[102]
курсовые по налоговой системе, дипломы по налоговой системе, контрольные по налоговой системе
|
|
Организация и управление ресторанным бизнесом
[26]
курсовые по ресторанному бизнесу, дипломы по ресторанному бизнесу, контрольные по ресторанному бизнесу
|
|
Организация труда
[17]
курсовые по организации труда, дипломы по организации труда, контрольные по организации труда
|
|
Охрана труда
[24]
курсовые по охране труда, дипломы по охране труда, контрольные по охране труда
|
|
Педагогика
[398]
курсовые по педагогике, дипломы по педагогике, контрольные по педагогике
|
|
Полиграфия
[4]
курсовые по полиграфии, дипломы по полиграфии, контрольные по полиграфии
|
|
Политология
[126]
курсовые по политологии, дипломы по политологии, контрольные по политологии
|
|
Политэкономия
[21]
курсовые по политэкономии, дипломы по политэкономии, контрольные по политэкономии
|
|
Право
[2636]
курсовые по праву, дипломы по праву, контрольные по праву
|
|
Психология
[417]
курсовые по психологии, дипломы по психологии, контрольные по психологии
|
|
Проектирование
[10]
курсовые по проектированию, дипломы по проектированию, контрольные по проектированию
|
|
Религия
[17]
курсовые по религии, дипломы по религии, контрольные по религии
|
|
РПС
[31]
курсовые по размещению продуктивных сил, дипломы по размещению продуктивных сил, контрольные по размещению продуктивных сил
|
|
Статистика
[237]
курсовые по статистике, дипломы по статистике, контрольные по статистике
|
|
Стоматология
[2]
курсовые по стоматологии, дипломы по стоматологии, контрольные по стоматологии
|
|
Страхование
[47]
курсовые по страхованию, дипломы по страхованию, контрольные по страхованию
|
|
Социология
[229]
курсовые по социологии, дипломы по социологии, контрольные по социологии
|
|
Теория вероятности
[8]
курсовые по теории вероятности, дипломы по теории вероятности, контрольные по теории вероятности
|
|
Технология приготовления пищи
[108]
курсовые по технологии приготовления пищи, дипломы по технологии приготовления пищи, контрольные по технологии приготовления пищи
|
|
Товароведение
[48]
курсовые по товароведению, дипломы по товароведению, контрольные по товароведению
|
|
ТО и ремонт автомобилей
[10]
курсовые по ТО и ремонту автомобилей, дипломы по ТО и ремонту автомобилей, контрольные по ТО и ремонту автомобилей
|
|
Туризм
[146]
курсовые по туризму, дипломы по туризму, контрольные по туризму
|
|
Украинская литература
[28]
курсовые по украинской литературе, дипломы по украинской литературе, контрольные по украинской литературе
|
|
Украинский язык
[46]
курсовые по украинскому языку, дипломы по украинскому языку, контрольные по украинскому языку
|
|
Управление персоналом
[56]
курсовые по управлению персоналом, дипломы по управлению персоналом, контрольные по управлению персоналом
|
|
Управление проектами
[7]
курсовые по управлению проектами, дипломы по управлению проектами, контрольные по управлению проектами
|
|
Управленческий учет
[69]
курсовые по управленческому учету, дипломы по управленческому учету, контрольные по управленческому учету
|
|
Физвоспитание
[43]
курсовые по физвоспитанию, дипломы по физвоспитанию, контрольные по физвоспитанию
|
|
Физика
[11]
курсовые по физике, дипломы по физике, контрольные по физике
|
|
Филология
[67]
курсовые по филологии, дипломы по филологии, контрольные по филологии
|
|
Философия
[71]
курсовые по философии, дипломы по философии, контрольные по философии
|
|
Финансы
[720]
курсовые по финансам, дипломы по финансам, контрольные по финансам
|
|
Химия
[10]
курсовые по химии, дипломы по химии, контрольные по химии
|
|
Ценообразование
[11]
курсовые по ценообразованию, дипломы по ценообразованию, контрольные по ценообразованию
|
|
Экология
[48]
курсовые по экологии, дипломы по экологии, контрольные по экологии
|
|
Эконометрия
[12]
курсовые по эконометрии, дипломы по эконометрии, контрольные по эконометрии
|
|
Экономика
[894]
курсовые по экономике, дипломы по экономике, контрольные по экономике
|
|
Экономика предприятий
[713]
курсовые по экономике предприятий, дипломы по экономике предприятий, контрольные по экономике предприятий
|
|
Этика и эстетика
[28]
курсовые по этике и эстетике, дипломы по этике и эстетике, контрольные по этике и эстетике
|
|
Энергетика
[0]
курсовые по энергетике, дипломы по энергетике, контрольные по энергетике
|
|
Детали машин и основы конструирования
[4]
курсовые по деталям машин и основам конструированию, дипломы по деталям машин и основам конструированию, контрольные по деталям машин и основам конструированию
|
|
Дендрологія
[0]
|
|
Дендропроектування
[0]
|
|
Газони та луківництво
[0]
|
|
Декоративне садівництво
[0]
|
|
Тепличне господарство
[0]
|
|
Ландшафтна архітектура
[0]
|
|
Лісопаркове господарство
[0]
|
|
Методологія
[5]
|
|
Паркознавство
[0]
|
| |
|
МОРАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ «МАЛЕНЬКОЇ ТРИЛОГІЇ» А.П.ЧЕХОВА
|
| 31.10.2012, 00:30 |
ВСТУП
Актуальність теми зумовлена значенням творів А.П.Чехова,іхнім морально-філософським змістом та багатьма дослідженнями цієї теми.
Чеховські твори будуються як свого роду випробування героя дією- випробування, якого він не витримує. Але письменник не втрачає віри в героя, вперто продовжує досліджувати, відчувати його душу і характер. Він розуміє, що коли любиш, то в своїх міркуваннях про цю любов потрібно виходити від вищого, від більш важливого, ніж щастя чи нещастя, гріх чи доброчесність у їхньому звичайному сенсі, або не треба міркувати зовсім.
Об’єктом дослідження є зміст оповідань «Людина у футлярі», «Аґрус», «Про любов» , а предметом- морально−філософський зміст «Маленької трилогії».
Мета курсової роботи: розглянути морально−філософський зміст циклу А.П. Чехова «Маленька трилогія».
Виходячи з мети нашої роботи, основними завданнями даного розділу є: 1) описати, чим герої А.П. Чехова в циклі «Маленька трилогія» керуються в житті для вчинення будь−яких вчинків або у виборі своєї долі;
2) виявити, який спосіб частіше використовує автор для розкриття літературного характеру в циклі «Маленька трилогія»;
3) розглянути, як зовнішній блок прийомів у зображенні характеру співвідноситься з внутрішнім блоком прийомів в циклі «Маленька трилогія».
Теоретичною основою курсової роботи є дослідження С.Антонова, М.Бахтина, А.Бєлкіна, Г.Бєрднікова, Г. Бялого, А. Гаврилова та інших.
Практичне значення дослідження: дану курсову роботу можна використовувати при вивченні творчості А .П .Чехова у загальноосвітніх школах.
Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, одного розділу, висновків та списку використаних джерел,який налічує 22 найменування.
У першому розділі з’ясовано cтан вивчення «Маленької трилогії» в сучасному чеховознавстві . У висновках викладено основні результати дослідження, визначено морально-філософський зміст оповідань Чехова.
Загальний обсяг роботи становить 32 сторінки.
РОЗДІЛ І. МОРАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ «МАЛЕНЬКОЇ ТРИЛОГІЇ» А.П.ЧЕХОВА
1.1. Про cтан вивчення творчості Чехова в сучасному літературознавстві
Нам важливо з'ясувати, як цикл А.П. Чехова «Маленька трилогія» розглядається в монографіях і статях сучасних літературознавців.
С. Антонов,М. Тешелов,О. Бєлкін та інші стверджують, що цикл «Маленька трилогія» - це трилогія про «футлярних людей».
У цьому циклі дослідники велику увагу приділяють зовнішньому блоку прийомів зображення характеру в творах, точніше авторській характеристиці.
О. Бєлкін зазначає, що « літературний герой - це не тільки персонаж твору зі своєю психологією, внутрішнім світом, а й цілісний образ народного життя, що увійшов разом з ним у твір» [3,196].
Автор у творі, - за твердженням А. Бєлкіна, - це творець,
«носій напружено−активної єдності завершеного цілого, цілого героя і цілого твору » [3,198]. Він вільний вибирати своїх героїв, задавати шлях розвитку характеру персонажа.
Таким чином, подвійна природа літературного характеру виражена і в дихотомії Автор - Герой.
С. Антонов стверджує, що в «трилогії» А.П. Чехова є і автор, і оповідач, які виконують абсолютно різні функції [1,145]. Також критик відзначає, що оповідач є то оповідачем, то слухачем. Ці розповіді малюють різні прояви «футлярного життя».
Наприклад, Бєліков (з розповіді «Людина у футлярі») свою думку ховав у "футляр", йому подобалися і були зрозумілі тільки циркуляри, які що-небудь забороняли. Теза його життя: «Як би чого не вийшло».
«Футлярністю» заражені не тільки герої, а й оповідачі. Головна думка автора, на думку дослідників, у тому, що людина в дисгармонійному житті залишається непотрібною, не реалізовані її душевні сили і можливості: вчений стає господарем, художник -вчителем, громадський діяч - ветеринарним лікарем.
Дослідники Г. Барковський, В. Тюпа, Є. Полоцька, Г. Бялий та інші приділяють увагу не стільки характерам, скільки душевним станам і внутрішньому світу героїв.
Є. Полоцька визначила, що один із прийомів створення характерів
А.П. Чехова не стільки ретельно−деталізований, комплексно−акінчений, цілісний портрет, скільки узагальнений малюнок духовної суті людини [18,57]. Великий акцент критик робить на психологічних, внутрішніх принципах освітлення персонажа [18, 63].
Г. Барковський відзначає, що в оповіданнях А.П. Чехова «Є один і той самий образ загального темпераменту. У всіх персонажів одна й та сама риса - суєта. Людьми керує дріб'язкова життєва метушня в різноманітних її проявах. Кожен герой займається тільки самим собою, не здатен вгамувати свої пристрасті, направити їх на досягнення високих цілей» [4, 35].
Г. Барковський значну увагу приділяє поведінці героя в суспільстві. «Під впливом соціальної структури може змінюватися духовна структура героя, -стверджує Г. Барковський. - Світ почуттів, поглядів, забобонів, способів самовираження, притаманних оточуючим, глибоко впроваджується в особистість і накладає незгладимий відбиток на його емоційно -психологічне життя» [4,37].
Н.Миронова і В. Кулєшова стверджують, що цикл « Маленька трилогія » А.П. Чехова - галерея характерів ,які представляють собою особисті якості людей.
Погляди цих дослідників сходяться в тому, що в характері «втілюються особистісні якості людини в їх внутрішній єдності» [11,23]. Ці якості склалися під впливом багатьох соціальних, історичних чинників, а також творчого методу письменника.
В. Кулешов відзначає наступні аспекти в зображенні героя−громадянина Бєлікова (з розповіді «Людина у футлярі»): «портретна характеристика, гротескні деталі зображення героя наростають при описі інтер'єру, тобто побутового антуражу героя» [11, 24].
Н. Миронова підкреслює, що А.П. Чехов вводить такі супутні деталі, завдяки яким Бєліков висловлює «ідеї футлярності». Однак цей «чохол» виявляється не тільки у головного героя, але і у інших героїв оповідання, в їхніх самохарактеристиках.
Сам оповідач історії Буркін охоче ховається «під бурку».
В. Кулешов каже, що Буркін - це теж переінакшене, боязко−бєліковське «як би чого не вийшло» [11, 26].
Н. Миронова і В. Кулешов прийшли до висновку, що в оповіданні
«Людина у футлярі» простежується ланцюг висловлювань інших персонажів, які характеризують головного героя. «Спочатку ми дивимося на Бєлікова очима Буркіна, потім репліки Івана Івановича і Коваленко показують, наскільки він огидний, а останні слова Івана Івановича говорять, наскільки він небезпечний » [13, 26].
В оповіданні« Аґрус » М. Миронова відзначає деградацію особистості героя, яка простежується протягом усієї розповіді.
Третє оповідання «Про кохання», в якому акцентується увага на самоаналізі головного героя Альохіна, який дуже глибоко і болісно переживав пізню любов.
Отже, дослідники творчості А.П. Чехова відзначають наступні проблеми в циклі «Маленька трилогія».
По - перше, велика увага акцентується на зовнішному блоці прийомів в зображенні літературного характеру, особливо на авторській характеристиці.
По - друге, літературознавці в циклі «Маленька трилогія » А.П. Чехова головним чином підкреслюють опис душевного стану героя.
В - третіх, чеховознавці виявили самоаналіз головного героя в оповіданні «Про кохання» А.П. Чехова.
Традиційні предмети дослідження літературознавства - подія, характер, ідея, особливості стилю і мови - втрачають у Чехова свою значущість і вагомість. У нього немає характерів масштабу героїв Л.М.Толстого або Ф.М.Достоєвського, його мова нейтральна, очищена від слів, що вибиваються, і нестандартних фраз. Таким чином, предмет дослідження у світі А.П.Чехова стає розмитим, майже зникає. Залишається - бездонне небо, море, степ, далека лінія горизонту.
Людина і світ в художній системі Чехова не просто пов'язані між собою - вони взаємопроникають, гранично зближуються один з одним, роблячи повністю неможливим будь-який погляд з боку, а отже, і певну оцінку світу людини.
Жанр – межа,що відділяє авторське «Я» від життя, протікає на сторінках його творів. Одні його оповідання здаються забавними гуморесками, інші пройняті драматичним, майже трагічним пафосом, треті по стилю наближаються до побутового нарису, четверті несуть в собі яскраво виражений ліричний струмінь. При цьому оповідання зберігають якийсь внутрішній зв'язок, сприймаються не як різні жанри, а як єдине за своєю природою відчуття життя людиною.
Світ А.П.Чехова існує в особливому пограничному стані. На грані між світом і людиною, життям і смертю, лінія горизонту зникає. З великою силою ворожість існуючого порядку людині показана в розповіді «Людина у футлярі». Страх свободи і життя, так звана «бєліковщина» знаходить своє зовнішнє вираження в пристрасті героя до всякого роду футлярів, які захистили б його від цієї страшної йому дійсності, що не підкоряється циркулярам.
Найважливішою і найхарактернішою ознакою існуючого ладу А.П.Чехов вважає відсутність свободи, такий порядок, коли життя хоча і не заборонене циркулярно, але і не дозволене цілком. Це напівлегальне життя, позбавлене свободи, накладає на людей свій відбиток, і чим повніше підкоряється людина ладу пануючих стосунків, тим бідніше її духовний світ, тим виразніше видно на нім цей зловісний фатум.
1.2. Великі теми малої прози А.П.Чехова
Форма малого епічного жанру з'явилася задовго до А. П. Чехова, втім, саме молодий письменник удосконалив її і зробив популярною.
У гумористичних тижневиках з'явилися перші чеховські оповідання, які одразу привернули увагу критиків, стали шедеврами. З іменем А. П. Чехова пов'язане проникнення художнього оповідання на газетні шпальти, а звідти - до "товстих" журналів. "Я щасливий, що вказав багатьом шлях до товстих журналів, і тепер не менш щасливий, що з моєї милості ті ж самі деякі можуть розраховувати на академічні лаври... Шляхи, мною прокладені, будуть цілі і неушкоджені - у цьому моя єдина заслуга" [20,30].
Отже кінець ХІХ століття відіграв вагому роль у закріпленні жанру новели в літературному процесі, а А. П. Чехов сприяв розвиткові цієї форми творчості, хоча сам визначив свої газетні новели як "маленькі". Новела, коротке оповідання, що відображає певну подію з життя людини, характеризується стислою, напруженою дією. Автор уникає широких описів, подробиць, які уточнюють певні обставини життя героя та його вчинки. Новелі властивий несподіваний поворот, який приводить дію до розв'язки. Часто у новелі є оповідач, котрий обрамляє мотиви. Ця жанрова форма потребує простої фабули, обмеженого кола діючих осіб, скорочення діалогу, певної економії художніх засобів.
Чехов надав чимало порад письменникам−початківцям, котрі працювали у жанрі малої прози. Він вважав обмеження художніх засобів однією з головних вимог жанру, хоча не завжди міг це переконливо довести: "У маленьких ... оповіданнях краще недоговорити, ніж переказати, тому що... тому що... не знаю чому!..." (лист до І. Леонтьєва (Щеглова) від 22 січня 1888 р.) [20,30].
Письменник як ніхто інший усвідомив суть оповідання як малої епічної форми, вдосконалив цей жанр, глибоко і правдиво висвітлив важливі життєві події.
На початку творчої діяльності А.П.Чехова лаконічність оповідання значною мірою залежала від вимог редакторів переважно гумористичних журналів.
Сучасні літературознавці дотримуються думки, що варто зберегти термін "оповідання", який вжив А. П. Чехов і з цього приводу писав у листі до А. С. Суворіна: "Мережковський пише гладенько і молодо, але на кожній сторінці він лякається. Робить застереження та йде на поступки. Це ознака того, що він сам не з'ясував свої питання... Мене називає він поетом, мої оповідання - новелами, моїх героїв - невдахами, значить дує в рутину" [20,35]. В іншому листі до того ж Суворіна (18 серпня 1893 р.) Чехов писав: "Газетна белетристика не повинна повторювати того, що давали і дають журнали, для неї практика виробила особливу форму, саме ту, яку Мережковський, коли буває в мармеладному настрої, називає новелою" [20,35].
А. П. Чехов вважається класиком новели початку ХХ століття. Навіть зарубіжні літературознавці схильні вважати нині, що російська новелістика виходить на цей час на передове місце у світовій літературі, що за останні п'ятдесят років жодна новела не була написана без впливу А. П. Чехова...
Для російського письменника коротке оповідання було літературним жанром, який він, за визначенням Л. М. Толстого, "зрушив уперед" та удосконалив. Упродовж творчої діяльності А.П.Чехова цей жанр змінювався разом зі зміною його поглядів, настрою, задумів і тематики. Всі оповідання поділяються на три групи: гумористичні, сатиричні та лірико-драматичні.
Молодий А.П.Чехов, як і його сучасники, шукав себе у всіх комічних жанрах. "Крім роману, віршів і доносів, я все перебрав, - написав він у листі до Плещеєва. - Писав і повісті, й оповідання, й водевілі, й передовиці, й гумористику, й всіляку дурницю, включаючи сюди комарів і мух для "Стрекозы" [20,36].
Для А.П.Чехова, як і для Гі де Мопассана та О. Генрі, характерною є випадковість. Їй відповідає і художня форма: коротке, інтенсивне за розвитком подій, сюжетно-чітке оповідання - "Смерть чиновника", "Хористка", "Шампанське", "Товстий і тонкий" тощо.
Автор прямо веде читачів до несподіваної розв'язки, ні на що не відволікаючись. У подібних випадках стриманість - це ознака таланту письменника.
1.3. «Маленька трилогія » в контексті прози А.П.Чехова:
1.3.а) Засудженя «бєліковщини» в оповіданні «Людина в футлярі»
В оповіданні «Людина у футлярі» А.П. Чехова показано долю вчителя грецької мови громадянина Бєлікова. На початку цього твору наводиться зовнішній блок прийомів зображення характеру персонажа. Найбільш частими і простими засобами в розкритті літературного характеру в оповіданні «Людина у футлярі» А.П. Чехова є портретна характеристика та інтер'єр, які представлені в оповіданні.
А.П. Чехов приводить загальну портретну характеристику, а не деталізовану: «він (Беліков) носить темні окуляри, фуфайку, носа ховає в піднятий комір, закладає вуха ватою» [21,46]. Письменник не дає чіткого зображення обличчя головного героя, так як цим А.П. Чехов показує його повну відчуженість від навколишньої дійсності.
Найбільш повно А.П. Чехов зображує побутовий антураж героя: «Вдома він ходить у халаті і ковпаку, віконниці на вікнах закриває на засувки, акуратно дотримується посту, жіночої прислуги не тримає, щоб про нього не подумали погано. І спальня у нього була схожа на скриньку: ліжко з пологом; і, лягаючи спати, він ховався з головою» [21,48].
Велика кількість предметів, що обволікають фігуру Бєлікова на вулиці, в будинку, в школі, своєю відповідністю до його характеру, говорять про те, що
А.П. Чехов тісно пов'язав внутрішній вигляд вчителя з зовнішнім світом, що його оточує.
Сенс життя Бєлікова - в енергійному захисті від зовнішнього світу, від реального життя. «Він прагне оточити себе оболонкою, створити футляр, який усамітнив би його, захистив би від зовнішніх впливів» [21,46].
Футляр (чохол) виступає як властивість людського характеру, тобто, - це вираження замкненості, існування тільки у своєму світі.
Постійне прагнення Бєлікова - сховатися від реальності, піти у «футляр»; своїм манірним, закритим, гнітючим життям, «своєю обережністю, недовірливістю і своїми чітко футлярними міркуваннями» [21,48] учитель тримає в страху все місто.
Під впливом таких людей, як Бєліков, люди міста почали боятися за все, в тому числі стали «боятися голосно говорити, посилати листи, знайомитися, читати книги, бояться допомагати бідним, вчити граматику» [21,48].
«Чеховські «футлярні» люди були в житті активні, і тому особливо шкідливі: вони самі своїм існуванням тиснули на свідомість інших людей, тому вони небезпечні для суспільства».[1,146].
Герої А.П. Чехова завжди змінюються в ході подій. Бєліков змінився під впливом тьмяного боязкого вогника - почуття, подібного до кохання, що спалахнуло в ньому при зустрічі з веселою Варенькою. «Він поставив у себе на столі портрет Вареньки і все говорив про сімейне життя, про те, що шлюб є серйозним кроком, але способу життя не змінив, ні. Навіть навпаки, рішення одружитися подіяло на нього якось болісно: він схуд, зблід, здавалося, ще глибше пішов у свій футляр» [21,52]. І цим футляром врешті-решт було роздавлено закоханість в його душі.
Бажання одружитися обернулося для Бєлікова смертю. Він не зміг пережити публічної ганьби через те, що «став посміховиськом»: «І перш за все він прибрав портрет зі столу» [21,56]. Тільки у смерті Бєліков знайшов своє щастя, свій улюблений порядок і «чохол». «Коли він лежав у труні, вираз обличчя у нього був лагідний, приємний, навіть веселий, ніби він був радий, що нарешті його поклали у футляр, з якого він уже ніколи не вийде» [21,57-58].
Сама назва оповідання «Людина у футлярі» виступає як експозиційний спосіб розкриття характеру, який дозволяє читачеві створити певний образ героя, що відчуває страх перед реальним побутом, перед проявом живої думки: «Художній образ людини у футлярі відбив два типи залежності між особистістю і навколишнім середовищем, з одного боку -сталася потворна трансформація особистості під зовнішньою гнітючою атмосферою в суспільстві. З іншого боку - особистість сама починає тиснути на оточуючих, в основі цього тиску - страх перед середовищем та самою людиною».[2,65]
Тема «футлярного» життя може бути названа однією з наскрізних, центральних тем у творчості Чехова. Вона звучала в оповіданні «Учитель словесності» (1894), в якому Нікітін описує бездарного і безособового педагога-чиновника, викладача грецької мови (згадаймо, що «людина у футлярі » викладав той же предмет). Подібний образ виникає ще в одному з чеховських уривків - «Шульц», який, імовірно, відноситься до початку другої половини 90-х років. Тут зображений учень першого класу Костя Шульц. Він крокує до гімназії, а попереду нього йде учитель - «в циліндрі і в високих шкіряних калошах, солідних на вигляд і які, як здається, суворо іневблаганно шкребуть по тротуару. Скільки міг взяти швець за ці калоші, і чи думав він, коли шив їх, що вони будуть так добре виражати характер людини, яка їх тепер носить? » [21,40]. У цьому нарисі деталь, малюючи зовнішність персонажа, виразно натякає на його характер. Приблизно в той же час, до якого відносять цей уривок, у 1896 році, Чехов записує в щоденнику про М. Меньшикова, який гостював у нього: «М. в суху погоду ходить в калошах, носить парасольку, щоб не загинути від сонячного удару, боїться вмиватися холодною водою, скаржиться на завмирання серця» [20,46].
Це, здавалося б, проста замальовка, але в ній ще майже немає художнього узагальнення. Але незабаром в записнику Чехова з'являється такий запис: «Людина у футлярі, в калошах, парасоль у чохлі, годинник у футлярі, ніж в чохлі. Коли лежав у труні, то, здавалося, посміхався: знайшов свій ідеал» [16,86]. Це вже не щоденниковий запис безпосереднього враження,але геніальний за граничною стислістю і незвичайній глибині образ; в ньому, як в зерні, вже закладено багато - головне, що в розгорнутому вигляді постане перед читачем в оповіданні.
Цікаво, що між двома цими записами знаходяться слова Чехова:
«Якщо людина присмоктується до справи, йому чужої, наприклад, до мистецтва, то вона, через неможливість стати художником, неминуче стає чиновником. Скільки людей таким чином паразитує близько науки, театру та живопису, надівши мундири! Те ж саме, кому життя чуже, хто не здатний до нього, тому більше нічого не залишається, як стати чиновником »[20,40].
Письменник переніс цей запис у свою книжку, де він передує згаданому запису про « людину в футлярі, яка знайшла в труні свій ідеал» [16,86]. Так з різних сторін підходив Чехов до образу нездатного до життя чиновника, з душею, захованою в "футляр".
Історія образу «людини у футлярі» дає можливість проникнути в лабораторію творчості Чехова. Ми бачимо, як поступово прояснюється і кристалізується цей образ, як з характерних деталей виростає типове узагальнення.
Учитель гімназії Бєліков не випадково опинився образом загальним, який уособлює суспільне явище, що має назву «бєліковщина».
«Він був чудний тим, що завжди, навіть у дуже гарну погоду, виходив у калошах і з парасолькою і неодмінно в теплому пальто на ваті. І парасолька у нього була в чохлі, і годинник в чохлі з сірої замші, і коли виймав складаний ніж, щоб очистити олівець, то і ніж у нього був у чехольчику; і ніс, здавалося, теж був у чохлі, так як він увесь час ховав його в піднятий комір. Він носив темні окуляри, фуфайку, закладав вуха ватою ... Одним словом, у цієї людини спостерігалося постійне і непереборне прагнення оточити себе оболонкою, створити собі, так би мовити, футляр, який усамітнив би його, захистив би від зовнішніх впливів. Дійсність дратувала його, лякала, тримала в постійній тривозі, і, може, для того, щоб виправдати цю свою боязкість, свою відразу до всього, він завжди хвалив минуле і те, чого ніколи не було» [21,46].
А далі звучить сигнал, який був настільки зрозумілий сучасникам Чехова! Бєліков - вчитель давніх мов, але в ім'я чого він їх викладав? Вони «були для нього, по суті, ті ж калоші і парасолька, куди він ховався від дійсного життя» [21,46]. Це вже прямий натяк на щойно завершену епоху. Викладання давніх мов у гімназіях розглядалося міністрами Олександра III як засіб, покликаний відвернути молодь від «шкідливих» захоплень, від інтересу до злоби дня. «І думки свої Бєліков також намагався заховати у футляр» [21, 46].
Звернемо увагу, як від побутових речей, предметів домашнього ужитку образ «футляра» рухається, набирає силу і перетворюється на «футлярний» образ думок, знову замикається у фіналі на калошах і парасольці. Створюється гротескний образ людини, у якої «футлярний» засіб існування, відгороджений наглухо від життя. А далі Чехов покаже, що вчитель гімназії Бєліков далеко не нешкідливий чоловік. Він тиснув, пригнічував всіх на педагогічних радах - і йому поступалися. Вчителі боялися його, і директор боявся. «Ось зачекайте ж, наші вчителі народ все мислячий, глибокопорядний, вихований на Тургенєві і Щедріні, проте ж цей чоловічок ходив завжди в калошах і з парасолькою, тримав у руках всю гімназію цілих п'ятнадцять років! Та що гімназію? Все місто!...» [21,47]. Напрошується недомовлене Чеховим: «Та що все місто? Всю країну!»
Бєліков тому і страшний оточуючим його інтелігентам, що своїми звичками, своїм способом життя і думками він втілює характерні особливості російської державності з її ненавистю до вільнодумства і страхом перед ним, з її мундирними, поліцейськими замашками. Цей Бєліков, що повторює «Як би чого не вийшло», ходить по квартирах «і ніби щось виглядає. Посидить отак, мовчки, годину-другу і піде. Це називалося у нього «підтримувати добрі відносини з товаришами» [21,48].
Не дарма бояться таких відвідувань навчені гірким досвідом політичного розшуку російські інтелігенти. Добровільна роль донощика, фіскала Бєлікову цілком личить. Незадоволений «вільнодумством» вчителя
Коваленко, Бєліков говорить: «... Я повинен буду доповісти панові директору зміст нашої розмови ... в головних рисах. Я зобов'язаний це зробити » [21,50].
І недивно, що за останні 10-15 років під впливом таких людей, як Бєліков, в місті стали боятися всього. «Боялися голосно говорити, посилати листи, знайомитися, читати книги ... » [21,50].
З опису худого гімназичного вчителя виростають точно позначені прикмети епохи: думка, яку намагаються заховати у футляр; панування циркуляра заборон; розгул, шпигунство, видивляння, доноси; газетні статті з обгрунтуванням заборон на все, аж до самих безглуздих ( «Заборонялася плотська любов»). І як підсумок - страх рабський, добровільний,загальний. І це не випадково. Тиск дієвий там, де є готовність йому підкорятися.
Але проникає в місто віяння нових часів. Серед вчителів гімназії з'являються незалежні люди подібні до викладача Коваленко. «Не розумію, -каже Коваленко, - як ви виносите цього фіскала, цю мерзенну пику.
Ех, панове, як ви можете тут жити! Атмосфера у вас задушлива, погана.
Хіба ви педагоги, вчителі? Ви чинодрали, у вас не храм науки, а управа благочиння, і кислятиною смердить, як у поліцейській будці» [21,52].
З приходом в гімназію таких людей закінчується ера Бєлікова. Він вмирає. І тепер, «коли він лежав у труні, вираз у нього був лагідний, приємний, навіть веселий, ніби він був радий, що нарешті його поклали у футляр, з якого він вже ніколи не вийде. Так, він досяг свого ідеалу! » [21,57-58].
Під час похорону стояла дощова погода і всі вчителі гімназії
«Були в калошах і з парасольками» [21,57-58]. Багато про що говорить ця чеховська деталь. Помер Бєліков, а «бєліковщіна» залишилася в душах людей. «Повернулися ми з кладовища в доброму настрої. Але пройшло не більше тижня, і життя пішло як і раніше, таке ж суворе, стомлююче, недолуге, життя, не заборонене циркулярно, але й не дозволене цілком; не стало краще» [21,58].
Таке завершальне міркування знову звучало злободенно для сучасників Чехова, тому що після смерті свого батька новий цар Микола II назвав
«Безглуздими мріяннями» ті надії на надання найскромніших прав, які виражалися в суспільстві, і заявив, що він буде охороняти початок самодержавства так само твердо і неухильно, як охороняв його незабутній покійний батько. Все залишиться по-старому, не стало краще – такі настрої, дійсно, охопили більшу частину російського суспільства на початку нового царювання. І слова вчителя Буркіна «... а скільки ще таких людей у футлярі залишилося, скільки їх ще буде!» [21,58] відбивали цей пригнічений стан.
Ветеринарний лікар Іван Іванович вступає в суперечку з сумним висновком Буркіна. В музичну композицію розповіді вриваються, як партія труби, слова людини, яка не хоче задовольнитися старою істиною про те, що все буде, як було, а хоче рішучих змін, ламки навколо себе. «- А хіба те, що ми живемо в місті в духоті, - говорить він, - пишемо непотрібні папери, граємо в гвинт - хіба це не футляр? А те, що ми проводимо все життя серед ледарів, дурних, дозвільних жінок, говоримо і слухаємо різні дурниці - хіба це не футляр ?...
Бачити і чути, як брешуть ... і тебе ж називають дурнем за те, що ти терпиш цю брехню; зносити образи, приниження, не сміти відкрито заявити, що ти на боці чесних, вільних людей, і самому брехати, посміхатися, і все це заради шматка хліба, теплого кута, за який-небудь чинішко, якому гріш ціна, - ні, більше жити так неможливо!» [21,58].
Росія вже перебувала напередодні великих потрясінь, і про очікування швидких змін одними з перших заговорили герої Чехова. Він не випадково пише про таких людей: у самій дійсності вони траплялися частіше, саме життя породжувала їх все більше.
Образ «людини у футлярі» розкривається поступово, дедалі заглиблюючись як художнє узагальнення. Спочатку ми дивимося на Бєлікова «буркинськими» очима. Потім слова Івана Івановича відкривають нову перспективу образу, прямо пов'язуючи його з укладом життя. Але й це ще не все. Прочитавши розповідь до кінця, ми ніби піднімаємося на новий ступінь осмислення образу. Автор, здавалося б, нічого не додає від себе до розмови двох героїв. Але одна деталь, як завжди у Чехова, зовні зовсім «невинна», раптом змушує поглянути на розказане з нової, ще більш широкої точки зору. Як взагалі почалася розмова про Бєлікова?
«Розповідали різні історії. Між іншим говорили про те, що дружина старости, Мавра, жінка здорова і не дурна, за все своє життя ніде не була далі свого рідного села, ніколи не бачила ні міста, ні залізничної дороги, а в останні десять років все сиділа за піччю і тільки вночі виходила на вулицю» [21,19].
У зв'язку з цією жінкою, яка прожила життя, майже не убачивши його, жінкою, приреченою на існування, що підходить скоріше для «рака -відлюдника або равлика» [21,19], - у зв'язку з цим і розповідає Буркін історію про Бєлікова. «Футляр» - це не тільки міське життя, про яке говорить Іван Іванович ( «А хіба те, що ми живемо в духоті, в тісноті, пишемо непотрібні папери, граємо в вінт - хіба це не футляр?»[21,58]). Образ селянки Маври, приреченої на те, щоб проводити все своє життя в «шкаралупі», вносить новий поворот в тему «футляра».
В кінці розповіді, коли Буркін, перервавши Івана Івановича ( «Ну, це вже ви з іншої опери ...» [21,с.58]), запропонував відправитися спати і все затихло, - раптом лунають чиїсь кроки: туп, туп ... «Хтось ходив недалеко від сараю; пройде трохи і зупиниться, а через хвилину знову: туп, туп ... » -« Це Мавра ходить », - говорить Буркін. [21,с.58] Щойно перервалася розмова про футляр, але, здається,саме життя продовжує його, нагадуючи про Мавру, про сільську жінку, яка все життя ходить, немов на короткій прив'язі, навколо одного місця:туп, туп ...
1.3.б) Філософська проблематика оповідання «Аґрус»
В оповіданні «Аґрус »А.П. Чехова показано «зубожіння душі» чиновника Миколи Івановича Чімши−Гімалайського.
Для розкриття літературного характеру головного героя використовується протиставлення, зміна в описі портретної характеристики і в психологічному, душевному стані героя.
На початку розповіді коротко описані портретні деталі чиновника
Миколи Івановича: «він був лагідний і добрий чоловік, який бажає замкнути себе на все життя у власну садибу з аґрусом» [21,64]. Зміст його життя: «їсти свої власні щи, спати на сонечку, сидіти годинами за воротами на лавочці і дивитися на поле і ліс» [21,64].
Саме ця мрія перетворилася на нав'язливу ідею, на здійснення якої була покладена його молодість, їй у жертву було принесено життя дружини (одружився через гроші). На любов Микола Іванович був не здатний, в ньому одне почуття - землеволодіння. Йдучи до своєї мети, Чімша−Гімалайський перетворився на черству людину, став ледачим, « постарів, погладшав, щоки, ніс і губи тягнуться вперед - ось-ось рохне в ковдру, це був справжній пан» [21,67].
Зміну героя А.П. Чехов показує не тільки при описі портретної характеристики, але і через опис поведінки персонажа: «Боявся для себе особисто мати власні погляди, тепер говорив одні тільки істини і таким тоном точно міністр. Став незлагідним, зарозумілим » [21.67].
Душевне очерствіння чиновника тим разючіше, що від природи це була добра і м'яка людина і спочатку його туга про село могла навіть здатися поетичною і викликати співчуття.
А.П. Чехов в оповіданні «Агрус» показує, що «якщо людина підпорядковується силі обставин і в ній постійно гасне здатність до опору, то вона наприкінці втрачає все істинно-людське, що було йому властиво. Це омертвіння людської душі - найстрашніша відплата, яка віддає життя за пристосованість» [7,338].
Таким чином, через опис портретної характеристики А.П. Чехов показує читачеві психологічне, духовне зубожіння героя.
Що за «повчальну історію» хотів повідати Іван Іванович у зв'язку з розповіддю Буркіна?
Виявляється, продовжуючи розпочату розмову, Іван Іванич мав намір розповісти про свого брата, який все життя мріяв тільки про одне - про садибу з власним агрусом. Лейтмотив першого оповідання - «Більше так житии неможливо!» [21,58]. Головна думка другої розповіді: «Людині потрібно не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, вся природа, де на просторі вона могла б проявити всі властивості й особливості свого вільного духу» [21,72].
Відповідно до цього і будується вся розповідь. Якщо своєрідною «увертюрою» до розмови про «людину в футлярі» служив образ Маври, то тут вже зовсім інший початок; Буркін та Іван Іванович далеко пішли від села Мироносицького, де зупинилися минулого разу; розповідь відкривається пейзажем: «Далеко попереду ледве було видно вітряки села Мироносицького, праворуч тягнувся і потім зникав далеко за селом ряд пагорбів, і обидва вони знали, що це берег річки, там луки, зелені верби, садиби, і якщо стати на один з пагорбів, то звідти видно таке ж величезне поле, телеграф і поїзд, який здалеку схожий на гусінь, що повзе, а в ясну погоду звідти буває видно навіть місто» [21,60].
Так з самого початку Чехов немов розсовує рамки оповідання, відкриває читачеві те, що так і не бачила бідна Мавра, яка не виходила за межі свого села. Здавалося б, зовсім звичайна життєва подробиця: у «Людині у футлярі» розмова відбувалася вночі в сараї, а тут герої вийшли на простір. Але вдумаймося - як підходить цей темний сарай для розмови про Мавру, про Бєлікова, про «футляри» і як виправдана картина вільного простору для другої розповіді. Поетична думка Чехова охоплює собою простір все ширше і ширше, і ось вже образ всієї рідної країни постає перед нами. Невипадково далі йдуть слова: «Тепер, в тиху погоду, коли вся природа здавалася лагідною і задумливою, Іван Іванович і Буркін були пройняті любов'ю до цього поля і обидва думали про те, яка велика, яка прекрасна ця країна» [21,60].
І коли відкривається така перспектива, така глибина бачення,яким маленьким і жалюгідним здається власник садиби з аґрусом - Микола Іванович Чімша−Гімалайський! Цей образ також протистоїть самому життю, як і його духовний побратим - «людина у футлярі». Той знайшов свій ідеал у труні, про цього ж Чехов в записнику говорить так: «-Людині потрібно тільки 3 аршини землі. - Не людині, а трупу. Людині потрібна вся земна куля» [16,87]. Цікаво, що цей запис знаходиться поруч, на сусідній сторінці із записом: «Коли лежав у труні, то, здавалося, посміхався: знайшов свій ідеал » [16,86].
Бєліков і Чімша−Гімалайський – фігури,типові для життя того часу. І разом з тим це - істоти, приречені на загибель. Вони зв'язуються в свідомості письменника з образом смерті.
Знайомлячись з чорнових записів з «Аґрусом», ми знову наближаємося до самого процесу народження образу. Спочатку Чехов, накидаючи коротко історію купівлі маєтку, пише: «За 2-3 роки, коли у нього рак шлунку і підходить смерть, йому подають на тарілці його агрус. Він подивився байдуже ... » [16,87]. Потім такий варіант:«Дивлячись на тарілку з аґрусом: ось все, що дало мені врешті-решт життя» [16,57]. Декількома сторінками нижче: «Аґрус був кислим. «Як нерозумно!»- сказав чиновник і помер» [16,62].
Як бачимо, в усіх цих варіантах чиновнику перед смертю відкривалася порожнеча і безглуздість його життя. Але письменник відмовився від такої розв'язки. В оповіданні Чімша−Гімалайський вже не відчуває, що агрус кислий, не говорить: «Як нерозумно!», він розпливається в самовдоволено -щасливій посмішці, мало не плаче від радості і з насолодою їсть нехай жорсткий, нехай кислий, але свій, власний агрус. Така розв'язка сильніше передає силу власницького самовдоволення. Чімша−Гімалайський втратив людський вигляд навіть зовні: «... постарів, погладшав; щоки, ніс і губи тягнуться вперед, - ось-ось, рохне в ковдру» [21,67]. І,можливо, найстрашніше в ньому - ситість, нахабна, нічим не пробивна, його утробна байдужість до всього, що виходить за межі його садиби.
Байдужість виступає тут не просто як риса характеру, а як форма людського існування, зумовлена власницьким способом життя. «Гроші, як горілка, роблять людину диваком» - зауважує Іван Іванич і розповідає про купця, який перед смертю з'їв всі свої гроші з медом, щоб нікому не дісталися, і ще про одного Баришнікова, якому ногу потягом відрізало, а він все просив, щоб ногу відшукали - там, в чоботі, гроші, двадцять рублів, - як би не пропали [21,65].
У співставленні з цими епізодами Микола Іванович вже не здається якимось надприродним диваком, в самій долі його починає проступати закономірність; історія з агрусом постає як розповідь про те, що зробили з людиною гроші, власність, маєток. І характерно, що Буркін, більш обмежений, ніж Іван Іванович, не забув тут знову перервати його: «Це ви вже з іншої опери» [21,65]. Тут відкривається нова грань в темі «футляра» - це і бєліковський страх перед життям, маніакальна недовірливість. І разом з тим "футляр" – це власницька ситість, самовдоволення.
Глибоко зумовленою, внутрішньо закономірною виявляється еволюція поглядів Миколи Івановича. Він, вже забуваючи, що його батько - солдат, дід - селянин, каже: «Ми, дворяни» [21,66], проповідує тілесні покарання, вважає, що освіта хоча і необхідна, але наразі передчасна.
В одному з чорнових записів читаємо: ««Аґрус»: від ситості починається ліберальна помірність» [20,35]. І далі: «Помірний лібералізм: потрібна собаці свобода, але все-таки її потрібно на ланцюгу тримати» [20,36].
Вирішуючи загадку «футляру», людської байдужості, Чехов з найглибшою художньою проникливістю і пильністю бачить зв'язок між «ситістю» і «ліберальною помірністю», між положенням людини в суспільстві і її поглядами.
«Я міркував: як, по суті, багато задоволених, щасливих людей! Яка це переважна сила! ... Все тихо, спокійно, і протестує одна тільки німа статистика: стільки-то з розуму зійшло, стільки-то відер випито, стільки -то дітей загинуло від недоїдання ... І такий порядок, очевидно, потрібен ; щасливий відчуває себе добре тільки тому, що нещасні несуть свій тягар мовчки, і без цього мовчання щастя було б неможливе. Це загальний гіпноз. Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молоточком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні, що як би він не був щасливий, життя рано чи пізно покаже йому свої кігті, станеться біда - хвороба, бідність, втрати, і його ніхто не побачить і не почує, як тепер він не бачить і не чує інших» [21,71].
«Не заспокоюйтеся, не давайте присипляти себе! Поки молоді, сильні, бадьорі, не втомлюйтеся робити добро! Щастя немає і не повинно його бути, а якщо в житті є сенс і мета, то сенс цей і мета зовсім не в нашому щасті, а в чомусь більш розумному і великому. Робіть добро!» [21,72].
У « Агрусі »розповідається про власника, що втратив людський вигляд; одночасно з цим звучить у творі тема пробудження людини. «Але справа не в ньому, - каже Іван Іванович про брата, - а в мені самому. Я хочу вам розповісти, яка зміна відбулася в мені в ці кілька годин, поки я був в його садибі» [21, 66].
І далі: «В цю ніч мені стало зрозуміло, який я був теж задоволений і щасливий ... Я теж, за обідом і на полюванні, повчав, як жити, як вірувати, як керувати народом. Я також говорив, що учення - світло, що освіта необхідна, але для простих людей поки досить однієї лише грамоти. Свобода є благо, говорив я, без неї не можна, як без повітря, але треба зачекати» [21,66].
Отже, і в самому Івані Іваничу теж був шматочок «футляру», частка власницького самовдоволення. Він теж загальними словами, зовні досить ліберальними, по суті відгороджувався від головного - від думки, що далі так жити неможливо. Він теж терпів весь цей лад і уклад життя, де щастя одних засноване на нещасті інших, терпів і користувався благами такого суспільного порядку і відбувався ні до чого не зобов'язуючими побажаннями волі.
Ось із цією цинічною байдужістю до народу, з цими красивими словами примиренням з існуючими порядками і пориває тепер Іван Іванович. І протиставляє він усе це лицемірство не демонстративному неробстві, не толстовським «спрощенням», а закликає змінити весь порядок речей: «Мені кажуть, що не все відразу, будь-яка ідея здійснюється у життя поступово, у свій час. Але хто це говорить? Де докази, що це справедливо? Ви посилаєтеся на природний порядок речей, на законність явищ, але чи є порядок і законність в тому, що я, жива, мисляча людина, стою над ровом і чекаю, коли він заросте сам, або затягне його мулом, в той час як, можливо, я міг би перескочити через нього або побудувати через нього міст? І знов-таки, в ім'я чого чекати? Чекати, коли немає сил жити, а тим часом жити треба і хочеться жити!» [21,71].
Така зміна, що відбулася з Іваном Івановичем, душевний переворот, що відкрив йому очі на дійсність. Герой впритул підійшов до переконання, що назріла необхідність докорінно і невідкладно змінити весь існуючий лад і порядок життя.
2.3.в) Моральний сенс оповідання «Про кохання»
Третє оповідання «Про кохання» А.П. Чехова, яке увійшло до циклу «Маленька трилогія», відрізняється від попередніх двох тим, що А.П. Чехов частіше використовує внутрішній (психологічний) блок прийомів у зображенні літературного характеру героя. Ми бачимо героя зсередини.
Вся розповідь побудована на сумнівах, коливаннях і самоаналізі головного героя Павла Костянтиновича Альохіна.
А.П. Чехов втілив у свого героя Альохіна деякі якості чиновника Чімша−Гімалайського і вчителя Бєлікова. Таким чином, Альохін є проміжною ланкою між чиновником з розповіді «Аґрус» і вчителем з розповіді «Людина у футлярі». Альохін - також господар−домосід, який обмежив своє життя садибою і турботою про неї, як і Микола Іванович Чімша−Гімалайський, тільки несподівано закоханий. Альохін інтелектуально більш розвинений,ніж Бєліков, зовсім позбавлений його дивакуватих рис, але за способом свого життя прирік себе на "футляр".
В оповіданні йдеться про історію невдалої любові Павла Костянтиновича Альохіна та Ганни Олексіївни Лугановіч, про що розповідає головний герой.
Далі дана портретна характеристика Альохіна: «Чоловік років сорока, високий, повний з довгим волоссям, схожий більше на професора або художника, ніж на поміщика» [21, 61]. А.П. Чехов приводить опис побутового антуражу героя: «Будинок був великий, двоповерховий , тут обстановка була проста, і пахло житнім хлібом, і дешевою горілкою і збруєю» [21,61].
Альохін представляє своїм слухачам деяку загальну ідею, обіймає далеко не один тільки той випадок, який він збирається розповісти: «Ми, росіяни,- порядні люди і коли любимо, то не перестаємо ставити собі запитання: це чесно чи нечесно, розумно чи безглуздо, до чого приведе ця любов, я не знаю, але що це заважає, не задовольняє, дратує - це я знаю» [21,74-75].
Альохінскій " футляр " розкрився, коли він зустрівся з Анною Олексіївною Луганович: «Я бачив жінку молоду, прекрасну, добру,інтелігентну, чарівну, жінку, яких я раніше ніколи не зустрічав, і одразу я відчув у ній істоту близьку, вже знайому, наче це обличчя, ці очі привітні й розумні, я бачив вже колись в дитинстві» [21,76-77], - згадує він.
В їхній зустрічі немає ані моралі, ані логіки, а лише випадковість. Альохін та Анна Олексіївна мовчки любили один одного, від самих себе ховаючи свою таємницю.
Знову А.П. Чехов проводить аналогію з оповіданням «Людина у футлярі», говорячи про закоханість головного героя. Але якщо Бєліков під впливом любовного почуття ще більше пішов у свій «чохол», то Альохін, навпаки, прагне розколоти свій "футляр".
Червоною ниткою через всю розповідь проходить портретний опис Ганни Олексіївни Луганович, який постійно змінюється. «Її погляд, витончена, шляхетна рука, її домашнє плаття, зачіска, голос, кроки щоразу справляли на мене враження чогось нового» [21,78].
На початку розповіді ми бачимо працьовиту людину, яка «вирішила працювати, поки не сплатить борг батька» [21,75]. Таким чином, через поведінку героя А.П. Чехов показує нам чесність, рішучість, впертість і силу духу свого героя Альохіна. З часом він змирився зі своєю долею в садибі, тим самим надягнувши на себе «футляр». Після зустрічі з Ганною Олексіївною Альохін став частіше виїжджати в місто, приходити в гості до Лугановичів, руйнуючи свій «футляр» життя, до якого він вже звик. Альохін стає членом цієї дружньої сім'ї і саме шляхетність і порядність зупиняють його від її руйнування: «... вони разом варили каву, розуміли один одного з півслова, вони жили мирно, благонадійно...» , і відкрити свою таємну любов до Ганни Олексіївні означало катастрофу [21,77].
Перш за все, Альохін намагався не думати про цю жінку, «але точно легка тінь її лежала на його душі» [21,77].
З плином часу Альохін намагався зрозуміти «таємницю молодої жінки, красивої, розумної, що виходить заміж за нецікавого, старого чоловіка і має від нього дітей» [21,77].
Головний герой у своїх міркуваннях йде ще глибше, картаючи долю за те, що «вона (Ганна Олексіївна ) зустрілася саме йому, а не мені, і для чого потрібно було, щоб у нашому житті сталася така жахлива помилка» [21,78].
А.П. Чехов піддає свого героя сумнівам і коливанням, мучить його душу, герой задається питаннями: як правильно діяти, що зробити, а може, краще нічого не робити? І в той же час Альохін боїться всього: «що могло б відкрити його таємницю. Він ніжно, глибоко, тихо і сумно кохає» [21,80].
І от коли настає час розлучитися , «погляди наші зустрілися, я обійняв її, вона припала до моїх грудей, і сльози потекли з очей, я зізнався їй у своїй любові, і з пекучим болем в серці я зрозумів, яким ніжним, м'яким і оманливим було все те, що нам заважало любити» [21,84], - згадує Альохін. Наприкінці розповіді Альохін розуміє, що всі його коливання і сумніви марні: «адже коли любиш, то в своїх міркуваннях про свою любов потрібно виходити з вищого та більш важливого, ніж щастя і нещастя, гріх або доброчесність у їхньому звичайному сенсі, або не треба міркувати взагалі» [21,84].
В оповіданні «Про любов» живе, щире, таємниче почуття втрачається самими люблячими серцями, прихильними до «футлярного» існування. Вони бояться усього, що могло б відкрити їм таємницю них же самих. Героїня боїться порушити спокій безлюбовного сімейного існування, «футляром», яким вона дорожить. Герой не може розірвати з буденним життям процвітаючого поміщика, безкрилого і нудного: «Куди б я міг забрати її? Інша справа, якщо б у мене було гарне, цікаве життя, коли б я, наприклад, боровся за визволення батьківщини або був відомим вченим, артистом, художником, а так з однієї звичайної, буденної обстановки довелося б захопити її в іншу таку ж або ще більш буденну» [21,80].
В світі усіченого існування немає місця для «таїнства великого», яким є любов. І лише коли настала розлука, з пекучим болем у серці герой зрозумів, «як непотрібно, дрібно і як оманливо було» все те, що їм заважало любити» [21,84].
Любов Альохіна зазнала поразки тому, що сам він виявився негідний цієї любові. Він намагається виправдати себе, але Чехов його не виправдовує. Характерно, що й оповідач «Аґрусу», і Альохін приходять до близьких висновків, вони думають про те, що звичні уявлення про щастя і нещастя дрібні, не дають відповідей на складні питання життя і що треба шукати більш розумних і великих рішень. Як у Івана Івановича в «Аґрусі» настала криза, яка привела його до переоцінки своїх соціально-політичних догм, застарілих і консервативних, так і у Альохіна в оповіданні «Про любов» теж настає криза, що приводить його до відмови від моральних основ тієї ж консервативної системи поглядів і почуттів. «Я зрозумів, - каже він, - що коли любиш, то в своїх міркуваннях про це кохання потрібно виходити від вищого, від більш важливого, ніж щастя чи нещастя, гріх або чеснота в їх звичному сенсі, чи не треба міркувати зовсім» [21,84]. Страх перед нещастям веде до вищого і найповнішого лиха - до незмінності життя, до застою, до футлярного існування.
ВИСНОВКИ
У нашій роботі ми прийшли до наступних висновків, що метод чеховського мотивування характерів може бути підтверджений обставинами життя головного героя.
Зовнішнє призначення цього методу - пояснити як людина, у якої бували «кращі часи», «за вихованням білоручка -сам орав,сіяв, косив при цьому нудьгував і гидливо кривився ...» [21,75].
Внутрішній його зміст - обгрунтувати, як відбувалося поступове здрібнення людини, до якої міри людина повинна втратити, розгубити свою гідність.
Найбільш частотний спосіб у розкритті літературного характеру в циклі А.П. Чехова «Маленька трилогія» - зовнішній блок прийомів, тобто портретна характеристика та опис побуту героя.
У творах А.П. Чехова зовнішній блок прийомів був тісно пов'язаний з внутрішнім блоком прийомів у зображенні літературного характеру. Через портретну характеристику та опис інтер'єру розкривається психологічний, душевний стан героя.
А.П. Чехов у своїх оповіданнях розкриває характер героя за допомогою переламних моментів у житті персонажа.
«Маленька трилогія», що вмістилася на тридцяти сторінках, несе в собі велику, багатогранну тему заперечення сучасного письменнику життєвого порядку. Кожна історія, по суті, розповідає про «помилкові уявлення», які оволодівають різними людьми. Яким же чином читач підводиться до висновку про хибність цих самих уявлень? Перш за все, сюжетно. Всередині кожної з розказаних історій йдеться про життєвий крах, до якого приводить проходження тієї чи іншої зі «спільних ідей».
«Реальне життя» перемагає, і досить жорстоко, над будь-яким з
«футлярів», до якого його намагаються укласти. Тільки у труні цілком «досяг свого ідеалу » Бєліков. Ціною втрати молодості, здоров'я і - більше того -людської подоби досягає поставленої мети Микола Іванович Чімша-
Гімалайський. Альохіну треба було втратити кохану жінку назавжди, щоб зрозуміти, «як непотрібно, дрібно і як мінливо було все те», що сам він ставив на шлях своєї любові [21,84].
Кожне оповідання зображує свій внесок у тему «футляра», представляє свій аспект цієї теми.
Отже, вже самі по собі розказані історії містять висновок -узагальнення, що складається в запереченні набутих героями форм футлярів, шаблонів, «оболонок», в які вони укладали життя. Ці узагальнення -заперечення - перші, найбільш очевидна і однозначна група висновків, до яких автор «Маленької трилогії» веде читачів.
Але те, що історії вміщені в рамки загальної розповіді, що оповідачі дають свої оцінки історіям, - все це помітно ускладнює загальний сенс циклу. Аналіз продовжений, А.П.Чехов оцінює висновки, які герої−оповідачі виносять із чужих або своїх життєвих уроків.
На прикладі трьох героїв А.П.Чехов показує три різні типи людських оцінок, три типи реакцій на негативні життєві явища, складові історій.
Нічого не поробиш, «скільки ще таких людей у футлярі залишилося, скільки їх ще буде! »- двічі повторює Буркін, оповідач в «Людині у футлярі».
«Більше так жити неможливо», треба щось робити, треба «перескочити через рів або побудувати через нього міст»,- така реакція Івана Івановича, оповідача в «Аґрусі».
Зробивши помилку, «назавжди» розлучився з надією на любов, прирік себе «крутитися, як білка в колесі», у своєму маєтку Альохін, оповідач і герой розповіді «Про любов».
Реакції, як бачимо, істотно різні, кожна з них невідривно від індивідуальності реагує і обумовлена нею. Існує можливість невірної інтерпретації: абсолютизувати будь-яку одну з цих реакцій.
Найчастіше чеховські наміри вбачають у тому, щоб проголосити фрази,які вимовляє оповідач другої історії, Чімша−Гімалайський. Мотиви такого ототожнення зрозумілі, але вони є сторонніми і по відношенню до розповіді, і до справжньої авторської установки. Як завжди у чеховському світі, автор не доводить переваги якоїсь однієї з цих реакцій, він лише обгрунтовує, індивідуалізує кожну з них. І його висновки в іншій площині, ніж висновки будь-кого з героїв.
Так, історія про Бєлікова («Людина в футлярі») поміщена в обрамлення: її не тільки розповідають, але і коментують Буркін та Іван Іванович на мисливському привалі. Дуже спокусливо було б сказати, що, засудивши Бєлікова та «футлярних» людей, А.П.Чехов «вустами» слухача цієї історії Чімші−Гімалайського «проголосив»: «Ні, більше жити так неможливо!». Але ця фраза, якою б привабливою і ефектною вона не виглядала, не є в світі А.П.Чехова завершальним висновком і виразом авторської позиції. Слова героя повинні бути співвіднесені з відповідними репліками інших персонажів або з іншими його висловлюваннями і (головне!) зі справами, з текстом твору в цілому. Буркін, оповідач у «Людині у футлярі», наприкінці двічі говорить про те, що інші бєлікови завжди були і будуть, надій на зміни на краще немає. А його слухач Чімша−Гімалайський, людина збуджена, радикально налаштована, робить висновок набагато більш сміливий: «... більше жити так неможливо », - і настільки розширює тлумачення «футляру», що Буркін заперечує: «Ну, це вже ви з іншої опери». З іншої це «опери» або з цієї ж, - залишається без відповіді. Завдання автора - не проголосити той або інший висновок. На прикладі приятелів-мисливців А.П.Чехов показує, як по -різному люди різних темпераментів і характерів реагують на життєві явища, що становлять суть розповіді.
У А.П.Чехова немає героїв, яких беззастережно можна назвати представниками авторських поглядів, авторського значення твору. Сенс цей складається з чогось окрім і поверх висловлювань героїв. А.П.Чехов, художник−музикант, для вираження своєї думки активно користується такими прийомами музичної композиції, як повтор, контраст, проведення теми через різні голоси-інструменти. Те, що ми дізнаємося від оповідача, гімназичного вчителя Буркіна, - характеристика Бєлікова і поширюваної ним зарази, хвороби, - буде ще раз сказано набагато більш різким і рішучим тоном. Вчитель Коваленко, що приїхав з України, назве все своїми іменами - Бєліков - «павук, гадюка, Іуда», атмосфера в гімназії «задушлива», «кислятиною смердить, як у поліцейській будці ...». Уже відома тема проводиться наче на іншому музичному інструменті, в іншій тональності, в чомусь різко цю тему прояснює. Як у симфоніях П.І.Чайковського, улюбленого композитора А.П.Чехова, патетичні теми перебувають у складних співвідношеннях з темами, що їх заперечують, підкоряються складному авторському задуму.
Ось Бєліков помер, розповідь про нього закінчено - а навколо нескінченне і чуже,щойно розказане життя. Історія, з якої оповідач і слухач схильні робити однозначні кінцеві висновки, включається автором у панораму нескінченного життя. В обрамлення «Людини у футлярі» Чехов включає - окрім сюжету - вказівки на те, без чого неповна картина світу, «реального» життя, в якому живуть герої. В описі сплячого під місяцем села тричі повторюються слова «тихий», «тихо». Особливий підбір слів ( «покірлива», «печальна ... ласкаво і з розчуленням ... все благополучно») повинен був вести від неподобства життя до краси, гармонії, яка вгадується в природі. Тиха, не помічаєте, звичайна краса, що навіває мрію про те, що «зла вже немає на землі і все гаразд », - все це ставить, подібно камертону,тональність всій розповідь та діє на читача безпосередньо. Автор ніби вказує на ознаки норми, якої немає в справах і уявленнях його героїв.
До того ж, відносна невизначеність висновків героїв явно очевидна: що таке це "вище, важливіше, ніж щастя або нещастя» або як це не стояти над ровом, а «перескочити через нього або побудувати через нього міст»?
Висновки ці претендують на загальнообов'язкове, але виявляють свою відносність, абстрактність і неприйнятність для інших. Тому автор і заперечує їх.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антонов С. Письма о рассказе. - М.: Советский писатель, 1964. – 262 с.
2. Бахтин М. Автор и герой в эстетической действительности.- М.: Советский писатель, 1985. – 160 с.
3. Белкин А. Читая Достоевского и Чехова : Статьи. - М. : Художественная литература, 1973. – 299 с.
4. Бердников Г. Жизнь замечательных людей : А.П. Чехов. - М.:Художественная литература, 1974. – 344 с.
5. Бялый Г.А. История росийской литературы : А.П. Чехов. - М. - Л.:Просвещение, 1959. - Т.9., Ч.2. - 326 с.
6. Гаврилов А. Характер как художественная структура в романе: Автореф. - Кишинев, 1975. - 30 с.
7. Гейдеко В. А.П. Чехов и И. Бунин. - М.:Художественная литература, 1976. - 367 с.
8. Гинзбург Л. Про лирического героя. - Л.:Художественная литература, 1979.-35 с.
9. Ермилов В.В. А.П. Чехов. - М.:Правда, 1959. - 165 с.
10. Заманский В. Пути художественного воплощения характера в российской литературе конца 19 - начала 20 века. – Магнитогорск:Радуга, 1995. - 38 с.
11. Кулешов В.И. А.П. Чехов - художник. - М.: Просвещение, 1999. – 35 с.
12. Лакшин В. Биография книги. - М.: Современник, 1976. – 501 с.
13. Миронова Н. А.П. Чехов. - М.:Современник, 1999. – 30 с.
14. Михайловский Н.К. Литературная критика: Статтьи про российскую литературу конца 19 - начала 20 века. - Л.: Художественная литература, 1986. - 608 с.
15. Остудин В. Особенности построения характера в романе// Проблема характера в закорубежной литературе. – Свердловск: Советский писатель, 1992. - 45 с.
16. Паперный З. Записки А.П. Чехова. - М.: Советский писатель, 1976. - 436 с.
17. Пешко В. Взаимохарактеристики и внутренний язык как характерологические средства// Проблема характера в зарубежной литературе. – Свердловск: Советский писатель, 1985. - 28 с.
18. Полоцкая Є. Пути чеховских героев. - М.: Просвещение, 1983. - 97с.
19. Свительская В. Между героем и автором// Филологические записки. – Воронеж: Терра, 1993. - Вип. 1. - 45 с.
20. Тешелов Н.Д. Записки писателя. - М.: Московский рабочий, 1966. - 384с.
21. Чехов А.П. Рассказы. - М.: Детская литература, 1985. -85.
22. Еренбург И. Перечитывая А.П. Чехова. - М.: Художественная литература, 1960. - 123 с.
СКАЧАТЬ
|
Автор: Карпа | Просмотров: 694 | Рейтинг: 0.0/ 0 |
Подобные работы:
|
|
|