Фіскально-бюджетна політика держави.
Світова економічна думка після тривалих суперечок широко визнала об’єктивну необхідність регулятивного впливу держави на економічне життя суспільства. Дискусії ведуться лише навколо окремих деталей цієї проблеми — як здійснювати регулювання: безпосередньо чи опосередковано, які інструменти застосовувати, які цілі ставити — згладжувати циклічні коливання чи забезпечити зростання реальних обсягів ВВП, стабілізувати ціни чи знижувати безробіття, орієнтуватися на окремі з цих цілей чи одночасно на всі.
Для здійснення впливу на розвиток економіки держави розроб¬ляють та здійснюють регулятивні заходи у різних її сферах: у виробництві, у сфері реалізації, у сфері інвестицій, у державних фінансах, на фінансовому ринку, у грошово-кредитній сфері. У сукупності ці заходи становлять загальноекономічну політику держави, яку умовно можна розділити на чотири складові:
структурна політика;
політика конкуренції;
соціальна політика;
кон’юнктурна політика.
Структурна політика передбачає надання державних субсидій або інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих чи найбільш перспективних регіонів (регіональна політика), чи певних галузей або виробництв (галузева політика), чи секторів та спрямувань розвитку: великий, середній та малий бізнес; традиційний та інноваційний бізнес; виробництва з низьким та високим ступенем обробки матеріальних ресурсів, з низьким та високим ступенем технологічності (секторіальна політика) та ін.
Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, спрямовані на забезпечення ринкового ціноутворення, вільного доступу на ринки всім підприємцям, особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці, сільському господарстві тощо. Особливо складні та відповідальні завдання постають перед політикою конкуренції у зв’язку з проведенням у країні приватизації об’єктів державної власності.
Соціальна політика спрямована на зменшення соціальної нерівності, що неминуче виникає в умовах ринкової економіки, шляхом часткового перерозподілу доходів між членами суспіль¬ства. Завдання соціальної політики певною мірою вирішуються через фіскально-бюджетний механізм, а також через формування і використання позабюджетних фондів соціального спрямування. Заходами соціальної політики держава має можливість зменшувати безробіття, підвищувати кваліфікацію робочої сили та продуктивність праці, впливаючи тим самим на темпи економічного зростання.
Крім названих, можна виділяти й інші складові загальноекономічної політики, зокрема інвестиційну, науково-технічну, зовнішньоторговельну, стандартизаційну та ін.
Усі названі складові загальноекономічної політики мають таку спільну характерну ознаку, як переважно прямий характер впливу на економічні процеси, що забезпечує їм високу оперативність та дієвість.
Кон’юнктурна політика включає сукупність регулятивних заходів щодо впливу на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Завдяки цьому кон’юнктурна політика відрізняється переважно опосередкованим впливом на економічні і соціальні процеси, а результативність цього впливу менш оперативна і дієва.
За характером впливу на поведінку економічних суб’єктів кон’юнктурна політика не є внутрішньо єдиною. За цією ознакою в ній виділяються:
фіскально-бюджетна політика;
грошово-кредитна (монетарна) політика;
заходи прямого впливу.

Фіскально-бюджетна політика у структурі економічної політики
Отже, грошово-кредитна політика є елементом кон’юнктурної політики і через неї входить до структури загальноекономічної політики держави (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Місце грошово-кредитної політики
в загальноекономічній політиці
Головним завданням кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги та зростання обсягів виробництва. Таке згладжування може забезпечуватися засобами як монетарної, так і фіскаль¬но-бюджетної політики, або обома одночасно. Механізм взаємо¬зв’язку монетарної та фіскально-бюджетної політики як складових кон’юнктурної політики показано на рис. 9.4.
Взаємозв’язок засобів фіскально-бюджетної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон’юнктури через підвищення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох засобів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування.

Рис. 9.4. Механізм взаємозв’язку монетарної та
фіскально-бюджетної політики в межах кон’юнктурної політики
Крім спільності цілей, взаємозв’язок між засобами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв’язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки як складової монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон’юнктуру з боку фіскальної політики.
Наявність спільних цілей та зв’язку між механізмами фіскально-бюджетної та монетарної політики спричинюють на практиці «проблему вибору» та проблему «паралельного ефекту», тобто можливий вплив заходів фіскально-бюджетної політики на результативність монетарних заходів, і навпаки.
Вирішення «проблеми вибору» фіскально-бюджетних чи монетарних заходів впливу вимагає чіткого визначення переваг і недоліків кожної з цих складових кон’юнктурної політики.
Зазвичай до переваг заходів фіскально-бюджетної політики відносять:
більш прямий і відчутний вплив на активність економічних суб’єктів порівняно з заходами монетарної політики;
більша передбачуваність реакції ринкової кон’юнктури порівняно з монетарними заходами;
коротший часовий лаг прояву результатів впливу на економічні процеси, ніж у монетарних заходів.
На противагу цим перевагам формулюються недоліки заходів монетарної політики: більша опосередкованість впливу, більш слабка відчутність і передбачуваність впливу, великий часовий лаг.
Насправді ці переваги та недоліки — суто абстрактні і на практиці не проявляються. Будь-які зміни в оподаткуванні чи в бюджетному фінансуванні вимагають внесення відповідних змін до чинного законодавства, а це, як правило, потребує тривалого часу. Нерідко зниження чи підвищення податків обговорюється урядами та парламентами роками, перш ніж реалізуються в законодавчі норми. Це повністю нівелює лагову перевагу і пов’язані з нею інші переваги фіскально-бюджетної політики.
Зате такі недоліки фіскально-бюджетного регулювання, як без¬еквівалентність, нормативно-правовий характер, обмежені стимулятивні можливості повністю проявляються на практиці і свідчать про переваги монетарного регулювання, яке цих рис позбавлене. Тому при виборі методів опосередкованого впливу на кон’юн¬ктуру ринку перевага повинна віддаватися грошово-кредитним, а не фіскально-бюджетним засобам.
Не менш актуальною є і проблема «паралельного ефекту». Надмірна участь бюджетного механізму у формуванні сукупного попиту призводить до зниження ролі грошово-кредитного механізму в межах кон’юнктурної політики, послаблення його стимулюючого впливу на розвиток виробництва.
Таке «витіснення» грошово-кредитного механізму бюджетним з кон’юнктурної політики в Україні мало місце в 1996—1998 рр., коли для покриття надмірних бюджетних витрат відволікалася з фінансового ринку переважна маса грошових ресурсів, а для потреб кредитування їх не вистачало.
Подібне «витіснення» кредитного механізму можливе й опосередковано — через надмірне оподаткування економічних суб’єктів, унаслідок чого знижується їх кредитоспроможність та звужуються можливості банків впливати на формування сукупного попиту через розширення кредитування. Свої вільні ресурси вони змушені розміщувати в інші сфери — в державні цінні папери, в міжбанківські кредити та депозити, в тому числі закордонні, та ін.
Така ситуація спостерігалася в Україні в 1999—2002 рр., коли податковий тиск все зростав, а фінансовий стан суб’єктів господарювання був незадовільним — біля 50 % їх працювало збитково. Тому банки накопичували вільні резерви і змушені були розміщувати їх у депозитні сертифікати НБУ, незважаючи на їх низьку дохідність, у державні цінні папери попри їх високу ризиковість, продавати на ринку МБК під надмірно низькі проценти та ін.
Зауважимо, що після того, як в Україні розпочалося широке обговорення, а потім було прийнято рішення про істотне зниження оподаткування населення, стало інтенсивно зростати кредитування банками фізичних осіб: у 2002 р. — у 2,3 раза, в 2003 р. — у 2,5 раза, а кредитування юридичних осіб, оподаткування яких відчутно не змінилося, зростало попередніми темпами — в 1,4 та 1,5 раза відповідно. Це могло бути зумовлено, поряд з іншими чинниками, і підвищенням кредитоспроможності домашніх господарств та зниженням ризиковості споживчого банківського кредитування.
Роль монетарної політики визначається тим, що вона є не просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність впливу на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси й немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і досягати прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це переконливо свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її державою.
Ідеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається достатньо згладити циклічні коливання, щоб стабілізувати на прийнятому рівні темпи економічного зростання, рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.
Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, при гальмуванні економічного спаду, запобіганні кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Сутність та особливості впровадження
Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються:
— забезпечення певного рівня економічного зростання;
— забезпечення максимальної зайнятості;
— контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
—урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовно їх можна розділити на чотири групи:
— структурна політика;
— політика конкуренції;
— соціальна політика;
— кон'юнктурна політика.
Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.
Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зниженню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці — на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.
За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:
— заходи фіскальної політики;
— заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
— заходи прямого впливу.
Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.
Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквіва-лентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.

Фіскально-бюджетна політика України на сучасному етапі
У багатьох суспільних системах держава має велике економічне значення та виконує більший або менший набір господарських та соціальних функцій. Багато вчених та дослідників, таких як Панчишин, Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю, Лукінов, займалися розглядом стабілізаційної політики, та кожен з них має свої погляди на вирішення цієї проблеми, та дає суб'єктивні рекомендації відносно від того яке становище держави.
На даному етапі розвитку нашої країни державне регулювання економіки має велике значення, бо зараз економічне становище України знаходиться у стані кризи, і як свідчать останні статистичні показники темпи економічного розвитку за останній рік знизились більш ніж у 3 рази.
У загальному вигляді сутність стабілізаційної політики зводиться до впливу держави на сукупний опит та сукупну пропозицію з метою їх динамічної рівноваги при бажаних значеннях зайнятості, рівня цін та доходу. У залежності від набору інструментів, які влада використовує для проведення стабілізаційної політики, розподіляють фіскальну, грошово-кредитну та комбіновану політику.
Поняття "фіскальна політика" - заходи влади, спрямовані на знищення безробіття та інфляції і досягнення природного обсягу виробництва за допомогою зміни державних відрахувань та рівня оподаткування.
Податки та державні відрахування - основні інструменти фіскальної політики.
За допомогою фіскальної політики законодавча влада має можливість змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприти економічному розвитку, упорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами та ін.
Як правило розрізнюють два типи фіскальної політики: стимулююча та стримуюча. Стимулююча політика спрямована на підтримку високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення влада збільшує відрахування, зменшує податки або об'єднує ці заходи. Це збільшує інвестиції та зменшує безробіття. Якщо влада застосовує стримуючу політику, вона намагається знизити рівень інфляції за допомогою підвищення податків або зменшення державних відрахувань.
Негативним наслідком активної стабілізаційної політики може виявитись збільшення розміру державного боргу. Велика частка державного боргу у національному доході обмежує можливості влади у проведенні стабілізаційної політики, бо визначає межі ставок проценту та податку. Умовами зниження частки державного боргу у національному доході є утворення первинного бюджетного надлишку та перевищення темпів приросту національного доходу на д рівнем фактичної ставки проценту.
Хотілося б відмітити, що необхідність здолання існуючих суперечностей у розвитку України у порівнянні з розвиненими країнами у останній час набуває усе більшої актуальності.
На мій погляд фонд заробітної плати не повинен оподатковуватись, а компенсувати збитки держави можуть кошти від транзитної ренти. Також доцільно знизити податки для підприємців, але визволені кошти направити на збільшення фонду заробітної плати, на підвищення оплати праці.
Метою економічного розвитку України у нинішній час є вихід на рівень, близький до рівня ВВП розвинутих країн на душу населення. Зважаючи на те, що мета та параметри економічного зростання у загальному вигляді визначені, економіка набуває характер "наздоганяю чого" типу: відомі кінцева мета, структура та обсяги споживання, необхідний для його задовольняння рівень розвитку виробництва та відповідні інвестиції. Вчені та політики повинні основною метою ставити не копіювання досвіду, а досягнення мети шляхом розробки власної концепції, яка дозволить вийти на необхідний рівень розвитку у значно коротший період часу. Але це, свою чергу, вимагає пошуку неординарних шляхів.

Особливості діяльності фахівців з фінансів у розробці і проведенні фіскально-бюджетної політики держави
Одна з найскладніших соціально-економічних проблем ринкової трансформації економіки України є збалансування державного бюджету. Стратегічною метою стабілізаційної політики в умовах перехідного періоду є досягнення бездефіцитного бюджету або ж підтримання рівня бездефіцитності на мінімальному рівні. Для досягнення цієї мети можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія - монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків).
Проблема вибору найбільш оптимальних способів збалансування державного бюджету була актуальною для України упродовж всього трансформаційного періоду. На нашу думку, для аналізу методів збалансування державного бюджету України, можна виділити три етапи: 1) 1991-1994 рр., 2) 1995 -1998 рр., 3) 1999 - 2001 рр.
Упродовж 1991 - 1994 рр. збалансування бюджету в Україні відбувалося переважно за рахунок грошової емісії. Причиною було те, що державний бюджет покривався тільки емісійним шляхом, була відсутність: будь-яких реформ, структурної перебудови економіки, приватизації (у 1992 р. нараховувалось лише 30 приватизованих об'єктів, у 1993 р. - 3585). В наслідок застосування інфляційних методів збалансування бюджету грошова база у 1992 році в Україні становила 28,6 % ВВП, а у 1994 році - 11,6 % ВВП. Остерігаючись від громадського невдоволення, урядові доводилось утримувати соціальні видатки на більш-менш сталому рівні і здійснювати «підтримку народного господарства». Економіка була неспроможною обслуговувати такий високий рівень державних видатків (у 1991р. вони становили 56 % ВВП, а у 1993р. зросли до 73,3 % ВВП). Внаслідок того у 1993 р. ціни зросли більше, ніж у 102 рази.
Починаючи з 1994 року відбулося значне пришвидшення темпів здійснення економічних реформ в Україні (індекс реформ у 1994 р. становив 0,3, а вже у 1997 р. - 0,57), уряд зав'язує ділові стосунки з МВФ. Необхідно зазначити, що упродовж 1995 - 1998 рр. уряд здійснював збалансування державного бюджету емісійним шляхом і шляхом зовнішніх і внутрішніх запозичень. З 1995 року НБУ скорочував обсяги фінансування дефіциту бюджету за рахунок грошової емісії (грошова база у 1995 р. становила 4 % ВВП, а у 1998 році зменшилась до 1,7 % ВВП). З другого боку, з 1995 року по 1998 рік обсяг зовнішнього і внутрішнього фінансування стрімко зростав ( у 1996 р. вони становили 59,8 % до підсумку, вже у 1998 році - 99,2 % до підсумку). Цей шлях призводить до державного боргу (у 1995 році він становив 35,8 % ВВП, а у 1997 р. - 33,1 % ВВП), який в свою чергу - приводить до неможливості платоспроможності України і до витоку коштів із реального сектора. Обсяг зовнішнього і внутрішнього боргу змусили уряд відмовитись від даного інструменту збалансування бюджету.
З 1999 по 2001 рр. уряд вирішував проблему фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок рестукторизації видаткової частини державного бюджету. Відбулося скорочення обсягів бюджетних видатків за рахунок більш жорсткої фінансової дисципліни, припинення фінансової допомоги збитковим підприємствам, пришвидшення приватизації (у 2000 р. налічувалось вже 73349 приватизованих об'єктів). Україна виявилась здатною самостійно збалансовувати державний бюджет, який у 2000 -2001 роках був профіцитним.
Таким чином, пріоритетним у збалансуванні бюджету України мають стати неінфляційні методи.
Фіскальна політика, на нашу думку, потребує ще удосконалення. Було б доцільно:
1) надати їй оптимального, гнучкого і рівно напруженого характеру, не допускати довільного трактування, зробити її зрозумілою для всіх;
2) при зміні системи оподаткування брати до уваги специфічні завдання кожного етапу переходу економіки України до ринку і здійснення реформ;
3) при розробці системи оподаткування брати до уваги історичні та соціально-культурні традиції українського народу щодо певних видів податків;
4) вважати необхідним елементом процесу розробки нових податків наукову експертизу проектів законодавчих актів; розробити чіткий механізм, щоб запобігти ігноруванню висновків експертизи щодо змін в оподаткуванні;
5) провести потрібні глибокі якісні зміни у відносинах між урядом та головними розпорядниками бюджетних коштів;
6) удосконалити єдину комп'ютерну мережу в Україні з метою збору даних про сукупний доход фізичних осіб;
7) провести перереєстрацію всіх законних та підзаконних актів, що регулюють податкове законодавство стосовно їх взаємовідповідності (найдоцільнішим є прийняття Податкового і Бюджетних кодексів);
8) впорядкувати існуючі податки та скоротити їх кількість;
9) вдосконалити систему пільг на податки(пільги повинні бути прозорими і конкретними, повинна існувати система контролю за наданням пільг);
10) посилити захист платників податку;
11) вдосконалити напрямки видатків;
12) реформувати систему пенсійного забезпечення,
13) удосконалити систему соціального захисту населення;
14) раціонально використовувати фінансові ресурси державного бюджету на утримання армії та воєнізованих формувань;
15) посилити економічні санкції та кримінальну відповідальність за нецільове використання державних коштів;
16) змінити напрямки інвестування державних коштів.
17)вилучені кошти від продажу державних облігацій необхідно спрямувати на розвиток інноваційних підприємств, а не на поточне споживання чи фінансування збиткових підприємств. Що у майбутньому збільшить реальний дохід держави;
18) внутрішні і зовнішні запозичення можуть бути і надалі, але держава повинна дотримуватися встановленої межі;
19)необхідно застосовувати механізми грошової приватизації;
20) Україна повинна витрачати кошти на реформи, бо саме вони можуть стимулювати зростання ВВП.

Висновки
1. Фіскальна політика є видом економічної політики. Фіскальна політика містить досить простий інструмент впливу на економіку, а саме видатки і податки. Змінюючи податки і видатки можна досягти важливих змін у макроекономічних процесах. Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва. Виділяють два види фіскальної політики: дискреційну і недискреційну. В межах дискреційної виділяють ще два підвиди фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Стимулювальну фіскальну політику проводить уряд з метою зниження рівня безробіття і зростання ВВП. Стримувальна фіскальна політика передбачена для зниження рівня інфляції. Основним завданням для України повинно стати формування такої фіскальної політики, що дасть поштовх до зростання національної економіки, та можливість вирішення соціальних проблем.
2. Проблема податків і видатків цікавила багатьох економістів, зокрема: меркантилістів, А. Сміта, Д. Рікарда, А. Канара, А. Лафера, економічних дирижистів та ін. Однак, найбільший вплив в теорії державного регулювання здійснив Дж. Кейнса. Головною метою, яку ставив перед собою Кейнс - збільшення ефективного попиту. Він вважав, що недостатність ефективного попиту можна усунути лише через сучасну фіскальну політику, а не через автоматичні стабілізатори економіки. Дж. Кейнс твердив, що в економіці може досягатися макроекономічна рівновага, але, водночас існуватиме велике безробіття, інфляція.
3. До скорочення бюджетного дефіциту в Україні повинні входити, насамперед, такі заходи: зміна напрямів інвестування державних коштів у галузі народного господарства з метою підвищення фінансової віддачі від кожного бюджетного карбованця;
введення заборони на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного бюджетного фінансування; заборона Національному банку України надавати кредити урядовим структурам без оформлення заборгованості державними цінними паперами.
4. За роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулювальна політика 1991-1994 рр. була неефективною. У 1995-1996рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 1997 р. - стимулювальну політику. За останні роки намітилась позитивна тенденція в економіці України. Однак, для поліпшення дієвості фіскальної політики як знаряддя макроекономічного регулювання потрібно вдосконалювати основні її інструменти: податкову систему та основні напрямки видатків.
5. Для збалансування державного бюджету можна використати два методи: інфляційний (пряма та прихована грошова емісія - монетизація дефіциту державного бюджету) та неінфляційний (запозичення на зовнішньому та внутрішньому фінансових ринках; збільшення податків; зменшення видатків). Упродовж 1991 - 1994 рр. збалансування бюджету в Україні відбувалося переважно за рахунок грошової емісії. Упродовж 1995 - 1998 рр. уряд здійснював збалансування державного бюджету емісійним шляхом і шляхом зовнішніх і внутрішніх запозичень. З 1999 по 2001 рр. уряд вирішував проблему фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок рестукторизації видаткової частини державного бюджету.

Використана література
1.Бюджетний кодекс України // Голос України.- 2001. - №129.- С. 5-12
2.Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” // Урядовий кур'єр. - 14 березня 2000. - № 46.- С. 4-7.
3.Закон України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” // Урядовий кур'єр. - 28 грудня 2000.- № 243.- С. 5-9.
4.Закон України “Про систему оподаткування” від 18 березня 1997 р. // ВВР.- 1997.- №29.- С. 190
5.Антонов А., Каламбел С. Удосконалення податкової системи // Фінанси України.- 2001.- №5.- С. 82-86
6.Білоконенко О. В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій. - К.: Європейський університет, 2001. - С. 75-80.
7.Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе.: М.: Мысль, 1996. - С. 45-60, 607-609.
8.Буряковський В. Роль податків у наповненні бюджетів усіх рівнів // Фінанси України.- 2001.- №5.- С.78-81

[size=6]

Цена: 5 грн грн	Код работы: ф-б політика
Предмет: Экономика	Тип работы: Контрольная
	0934931969

СКАЧАТЬ